Чергова хвиля антикубинських настроїв охопила американське керівництво. Виступаючи на засіданні Організації американських держав у Сантьяго, державний секретар США Колін Пауелл закликав інші держави півкулі підтримати зусилля Вашингтона щодо «прискорення невідворотного переходу Куби до демократії». Щоправда, зауважив дипломат, США не мають наміру воювати проти Гавани.
Ще дорогою до Сантьяго Пауелл заявив журналістам на борту свого літака, що «Куба є анахронізмом у нашій півкулі». У травні президент Буш обіцяв, що Вашингтон продовжить підтримувати кубинських дисидентів, заявивши, що «диктатурі немає місця в жодній із Америк». Він також зустрівся з 11 колишніми кубинськими політв’язнями та їхніми рідними і видворив із країни 14 кубинських дипломатів, звинувативши їх у шпигунстві, повідомило Бі-Бі-Сі.
Адміністрація Буша вітала дії Євросоюзу, який жорстко прореагував на останню хвилю репресій на острові Свободи, де 75 інакомислячих, у тому числі журналістів та організаторів незалежних бібліотек, було засуджено на тривалий термін ув’язнення (аж до 28 років), а трьох невдалих викрадачів порома до Флориди стратили після недовгого суду. Гавана давно махнула рукою на США, але не може дозволити собі цілком втратити підтримку в Європі, яка є її головним торговим партнером (на Старий Світ припадає 34% обсягів зовнішньої торгівлі острова). Європа також є головним інвестором на Кубі і джерелом майже половини приїжджаючих туди туристів (800 тис. з 1,7 млн.). Однак відносини Гавани з Європою сильно погіршилися внаслідок хвилі переслідувань на Кубі. Європейці запрошують дисидентів до своїх посольств, і вже багато тижнів вищі кубинські чиновники не з’являються на тамтешніх прийомах, а європейських дипломатів не покликали на грандіозні першотравневі святкування в Гавані. Минулого четверга Євросоюз оголосив про санкції проти острова.
У цьому сенсі Латинську Америку, напевно, бачать із Гавани більш гостинною. Хоча Кубу виключили зі складу ОАД ще 1962 року, вона має друзів у Західній півкулі, передусім лівого президента Бразилії Луїса Інасіо Лула да Сильва та венесуельського президента Уго Чавеса.
