Повідомлення минулими вихідними про те, що іракські законодавці, нарешті, сформували єдиний уряд — це довгоочiкувана новина як для Іраку, так і для Джорджа Буша й Тоні Блера. Американському та британському урядам, які у себе в країні стрімко втрачають популярність, був необхідний хоч якийсь помітний доказ прогресу, щоб заспокоїти критиків всередині своїх країн і почати говорити відкрито про стратегію виходу. Але найбільші проблеми в Іраку попереду. Якщо Буш і Блер оголосять перемогу до початку справжніх битв, вони підірвуть сам процес, у який вони обидва так багато вклали.
Буш декілька тижнів чекав позитивного результату, який дозволив би йому передбачити, що він може скоротити чисельність військ у Іраку з 133 тисяч до 100 тисяч чоловік до кінця 2006 року. Блер, який все ще гостро переживає поразку своєї Лейбористської партії на виборах до місцевих органів влади на початку травня, також вітав хороші новини з Іраку. Під час тріумфального несподіваного візиту до Багдада 22 травня він сказав, що він сподівався, що іракські сили візьмуть на себе відповідальність за «територіальну безпеку» на більшій частині країни до кінця року. «Саме насильство утримує нас тут, — сказав він. — Саме мир дозволяє нам піти».
Оптимізм є передчасним. Формування єдиного уряду є лише першою з численних перешкод, які потрібно розчистити новому урядові Іраку, якщо він хоче побудувати тривалий мир. Його перше завдання полягатиме в тому, щоб прибрати ті умови іракської конституції, які нацьковують іракських сунітів, шиїтів і курдів один проти одного. Згідно з чинним іракським законом, парламентському комітетові, якому доручено внести ці конституційні зміни, відводиться чотири місяці на те, щоб виконати це завдання. Чотиримісячний термін почав свій відлік 3 травня після першого засідання нового парламенту Іраку.
Зміни вкрай необхідні. Комітет повинен запровадити новий закон про видобуток нафти, який гарантує кожній із фракцій Іраку справедливу частку нафтового багатства країни, що становить 97% від усіх доходів з експорту. Згідно з чинною конституцією, місцеві органи влади мають право розробляти нафту, видобуту на нових ділянках, які перебувають під їхньою територією, (і отримувати прибуток безпосередньо від неї) в той час як тільки частка прибутку від існуючих ділянок повинна йти центральному урядові Іраку.
15 травня дві невеликі незалежні енергетичні компанії (турецька Genel Enerji і канадська Addax Petroleum) стали останніми іноземними фірмами, які почнуть буріння на території, контрольованій курдами, на підставі угоди з регіональним урядом. Курдські політичні діячі в новому парламенті мають серйозні підстави для захисту цих вигідних операцій в міру того, як починаються суперечки про конституційні зміни.
Але центральному урядові знадобиться велика частка цього прибутку, якщо він хоче профінансувати будівництво нових інститутів управління, інвестувати капітал у необхідну інфраструктуру, провести складні реформи, спрямовані на економічну лібералізацію, й надати сунітам з центральної частини Іраку, небагатої ресурсами (але при цьому цілком примхливим), більшу частку багатства країни.
До конституції також необхідно внести поправки, щоб повністю змінити найгірший вплив від процесу «дебаасифікації», метою якого було ліквідувати залишки режиму Саддама Хусейна. На практиці «дебаасифікація» виключила тисячі іракців — більшість із яких суніти, що вступили до партії за доби Саддама лише тому, щоб забезпечити собі добрі робочі місця — з політичного і економічного життя країни.
Нарешті, іракський уряд повинен розпочати розпуск міліцейських груп, які все ще озброєні краще, ніж іракська армія, яка нещодавно утворилася, і він повинен перемогти заколот, яким значною мірою керують суніти. Кожне з цих завдань є складним для вирішення. Якщо Буш і Блер передчасно виведуть велику кількість військ, які підтримують стабільність в Іраку, у нового уряду країни буде невеликий шанс на успіх.
Є певна причина для оптимізму в тому, що спроби протистояти хвилі насильства можуть дати позитивні результати. Повідомлення ЗМІ про кровопролиття в Іраку кардинально зосереджені на Багдаді, де перебуває значна більшість іноземних журналістів, створюючи враження, що відчайдушне становище з безпекою характерне для всієї країни загалом. Але в північних територіях, контрольованих курдами, і в південних областях, де переважає шиїтське населення, порівняння рівня злочинності і жорстокого насильства з ситуацією в багатьох містах Сполучених Штатів виграє на користь перших.
Але напади в іракському «сунітському трикутнику» (і особливо в Багдаді) відбуваються так само часто, як у Чечні і дельті Нігера. Відтоді, як у лютому сунітські борці зруйнували шиїтську мечеть Аскарія, сотні іракців було вбито під час незначних нападів. Десятки тисяч втекли з міст зі змішаним населенням сунітів і шиїтів у більш безпечні притулки в однорідних у етнічному відношенні анклавах, якими ефективно керують сунітські та шиїтські міліції. Лише присутність іноземних військ сповільнює подальшу балканізацію й без того неспокійної політики країни.
Ось чому спокуса Буша і Блера обмежити подальшу політичну шкоду у себе в країні передчасним оголошенням перемоги в Іраку є такою небезпечною. Якщо вони використовуватимуть хороші новини для того, щоб почати виведення істотної кількості іноземних військ, що підтримують стабільність в Іраку, в критичний і вразливий момент, вони підірвуть проект, у який обидва вклали такий великий політичний капітал. І вони залишать новий іракський уряд на милість сил, які, зрештою, розтерзають країну.
Єн БРЕММЕР — президент групи Євразія, консультативної групи з питань всесвітнього політичного ризику. Його останню книгу «Крива J: новий спосіб зрозуміти, чому держави зазнають розквіту і занепаду» буде видано у вересні
