Г ероєм чергової серії боротьби білоруської влади з неугодними став Михайло Маринич. Екс- міністр зовнішньоекономічних зв’язків, колишній посол у Латвії, Маринич 2001 року спробував виставити свою кандидатуру на президентських виборах, щоправда, його так і не зареєстрував Центрвиборчком. Останнім часом він очолював асоціацію «Ділова ініціатива» і брав участь у ряді ініціатив опозиційних. Наприкінці минулого місяця Маринича заарештували. У нього виявили $90 тисяч, деякі секретні документи та два незареєстрованих пістолети. Родичі Маринича стверджують, що зброю йому підкинули. Однак обвинувачення політику висунули саме за «вогнепальною» статтею. Суд може винести йому максимальне покарання — позбавлення волі на термін до 6 років із конфіскацією майна, передає ІТАР-ТАРС.
Незабаром у Білорусі розпочнеться боротьба за місця в парламенті. За однією з версій, гроші, знайдені в Маринича, певні російські кола виділили на виборчу кампанію одного з лідерів депутатської групи «Республіка» — генерала Валерія Фролова. (У своєму останньому посланні до парламенту й народу президент Лукашенко гнівно заявив, що білоруську опозицію тепер фінансує не Захід, а Росія).
Арешт Михайла Маринича засудили ОБСЄ, Сполучені Штати, акредитовані в Мінську посли країн Європейського Союзу. Однак міжнародний тиск на Білорусь, як і раніше, залишається неефективним. Незадовго до арешту Маринича Парламентська Асамблея Ради Європи різко засудила факти зникнення людей у Білорусі, переслідування незалежної преси та офіційно визнала причетність давнього соратника Лукашенка — генерального прокурора Віктора Шеймана до усунення неугодних. Але Білорусь позбавлена статусу офіційно запрошеної до ПАРЄ ще 1997 року, тож ефект прийнятих рішень обмежується лише міжнародним резонансом. А заарештовуючи Михайла Маринича, білоруська влада передусім думала не про міжнародну, а про внутрішню реакцію. Думки про причини переслідування керівника «Ділової ініціативи» різні, але всі вони сходяться в одному: Маринича заарештували для залякування інших опонентів правлячого режиму.
«День» попросив прокоментувати ситуацію, що склалася, Володимира ПАРФЕНОВИЧА , одного з лідерів депутатської групи «Республіка», з якою підтримував контакти Михайло Маринич.
— Практично на всіх кандидатів у президенти 2001 року і на тих, хто намагався тоді стати кандидатом, як Маринич, завели справи. Це — показовий приклад, щоб іншим не хотілося балотуватися на пост президента. Туди в Білорусі ходять тільки «за направленням».
— Маринича звинувачують у тому, що він був «зв’язковим» між білоруською опозицією та певними колами в Росії...
— Він не був «зв’язковим», просто ця людина має певне ім’я. Михайло Афанасійович Маринич — не представник якоїсь партії або групи. Він — номенклатурник у хорошому значенні цього слова, людина, яка довгий час була на певних постах при владі. Але він не врахував того, що нинішня влада не пощадить навіть тих, хто має зв’язки.
— Чи підтримує Росія відносини з частиною білоруської опозиції?
— Якщо російський посол, коли приходиш до нього на прийом, каже: «Не заважайте мені працювати, не створюйте мені проблем» — то я саме так і розумію нинішню офіційну позицію Росії.
— Висловлюють припущення, що гроші, знайдені в Михайла Маринича, призначалися для прихильників вашого соратника генерала Валерія Фролова...
— Я не можу цього коментувати, оскільки не бачив Маринича після того, як його затримали. Я не можу сказати, для кого призначалися ці гроші та чи були вони взагалі для опозиції. Маю особливу думку щодо цього, але поки що її не висловлюватиму.
— Маринича взяли незабаром після слухань з питання Білорусі у ПАРЄ. Міжнародна спільнота зовсім не здатна вплинути на білоруську владу?
— Мене більше хвилює, що ми не чуємо жодних висловлювань із цього питання ані з боку Росії, ані з боку України. Ось у чому біда. Відсутність реакції на викрадення й арешти людей у Білорусі з цього боку — це що, прихована підтримка режиму Лукашенка?
— Чи здатна білоруська опозиція консолідовано й ефективно виступити на виборах?
— Не хотілося б, щоб були нові арешти, але це так і буде, я не сумніваюся. Передвиборна кампанія в Білорусі буде не те що брудною, вона буде найбруднішою. Дай Боже, щоб у Білорусі була така опозиція, як в Україні. Якби в нас було 30% у парламенті, ми ніколи б не допустили того становища, в якому сьогодні перебувають опозиційні білоруські сили.
Відсотків з 80% білорусів не хочуть зміни Конституції й обрання Олександра Лукашенка на третій термін. Я зараз їжджу по всій країні, спілкуюся з людьми — ніхто сьогодні не підтримує цю ідею. Але наш електорат також виступає категорично проти опозиції, як і проти Лукашенка. Виборці хочуть бачити людей, які не перебувають у політичних партіях. У нас немає замовлення на політичні партії: комуністи, Білоруський народний фронт, соціалісти — це людям до лампочки. Вони хочуть бачити силу, яка була б і не з тими, і не з цими.
— Чи можлива поява в Білорусі «третьої сили»?
— Ми над цим активно працюємо.
