Експерт Брюссельського Центру європейських політичних досліджень Майкл ЕМЕРСОН багато років відстежує інтеграційні процеси в Україні. І, на відміну від чиновників ЄС, він може відверто говорити про те, якими насправді є європейські перспективи України й чого очікують у Брюсселі від Києва.
— Пане Емерсоне, як ви оцінюєте поступ України на шляху інтеграції до ЄС і, зокрема, заяви українських урядовців про великі досягнення?
— Так, справді було досягнуто прогресу відносно початку підготовки проекту Угоди про асоціацію з ЄС. Також розпочалася робота над компонентом угоди — про зону вільної торгівлі. Але ця робота не завершена.
— Чи бачите ви стратегію, волю, бажання з української сторони — Президента, прем’єр-міністра, — щоб наповнити реальним змістом названу угоду?
— Що стосується компоненту, пов’язаного із зоною вільної торгівлі, то я особисто вважаю, що запровадження українським урядом тимчасової митної ставки розміром 13 відсотків є помилкою. Можливо, це рішення буде опротестоване в СОТ, оскільки гривня впала на 40 відсотків, що збільшило конкурентоспроможність українських виробників, тому запровадження мита, мабуть, є незаконним. Загалом, це суперечить ідеї поглибленої зони вільної торгівлі.
— Тобто ви бачите суперечливі кроки українського уряду й Президента?
— Боюся, що так. Хоча ситуація дійсно складна. Але, зважаючи на девальвацію гривні, я не думаю, що запровадження мита було економічно обгрунтованим.
— Пане Емерсоне, що в Брюсселі зараз думають про нинішнього прем’єра? Чи вірять вони, що вона зможе здійснити необхідні реформи, подолати корупцією в країні?
... (мовчання)
— А якщо підійти до цього запитання з іншого боку: які сигнали з боку України чи дії хотіли б побачити в Брюсселі, щоб повірити у те, що Україна по-справжньому хоче проводити реформи, запроваджувати європейські стандарти, щоб наблизитися до ЄС? Відтак, Україна могла б очікувати на більшу допомогу з боку ЄС, щоб рухатися швидше на шляху інтеграції.
— Це абсолютно очевидно. Брюссель хотів би, щоб політики України зібралися й діяли разом, сформували гармонійний уряд. Брюссель немає ніяких преференцій щодо окремих особистостей. Вибір політиків — справа українців. Але абсолютною вимогою Брюсселя є існування гармонійного уряду.
— На вашу думку, чи має ЄС надати Україні допомогу, щоб пережити нинішню кризу?
— Я вважаю, що ЄС повинен підготувати широку економічну й фінансову допомогу. Це критичний момент. Уся Східна Європа перебуває в складному становищі. Тому я вважаю позитивним, що Міжнародний валютний фонд організував допомогу європейським банкам, а також українським. Але цього, мабуть, не буде достатньо.
— А що потрібно зробити ще?
— Потім виникає питання, чи потрібно більше зробити, щоб рекапіталізувати банки. Чи, можливо, потрібно зробити щось для доповнення платіжного балансу, позики та макрофінансової допомоги, яку вже надав Міжнародний валютний фонд. Під час економічної кризи в 1998 році ЄС часто спільно діяв із МВФ, розділяючи тягар умов фінансування.
— Пане Емерсоне, на вашу думку, ініціатива «Східне партнерство» допоможе Україні проводити реформи, наближатися більше до ЄС? Адже дехто з українських політиків зазначає, що фінансування цієї програми є недостатнім, щоб досягти прогресу.
— Величина грантів має збільшитися. Але все одно це невелика сума в порівнянні з коштами, які необхідні для порятунку, скажімо, банківської системи, аби подолати спад. Кошти, які передбачені в рамках програми «Східне партнерство», призначені на довгострокові проекти технічної допомоги. А це зовсім інша справа, ніж порятунок української економіки від депресії.
— А чи сприятиме така фінансова допомога реалізації проектів з реформування, модернізації та європеїзації країни?
— Так, можуть. Але дуже серйозна проблема полягає в тому, як будуть витрачені кошти. У деяких нових країнах ЄС, зокрема в Болгарії, були проблеми з використанням європейських коштів. Тому, я гадаю, що тут також можуть виникнути схожі проблеми.
У випадку Болгарії ЄС запровадив сурові процедури, що допомогло поліпшити урядування в цій країні. Але відносини з Україною є більш вузькими, і такий тип втручання у справи українського уряду здається не дуже реальним.
— Пане Емерсоне, хотілось почути вашу думку щодо того, як українська сторона сприйняла ініціативу «Східне партнерство»?
— Багато українських політиків та урядовців позитивно сприйняли цю ініціативу, вважаючи, при тому, що вона не є замінником питання щодо отримання європейської перспективи.
— До речі, на вашу думку, перспектива членства України в ЄС наближається чи віддаляється?
— До членства в ЄС дуже довгий шлях. І не лише з огляду на українську сторону. Частково вина в цьому — України. Але заважає й стан справ у ЄС. Якщо Україна і стане членом ЄС, то, на мою думку, вона буде 37-м членом Євросоюзу. Зараз у нас 27 країн-членів ЄС. Але на черзі перебуває шість країн. Окрім цього, не можна виключати Ісландію, Туреччину, а також Молдову. Можливо, навіть Молдова стане 37 країною-членом ЄС, а Україна, можливо, — 36. Але це буде добре запитання. Проблема у тому, що ЄС «підстрибнув» з 15 до 27 держав. Юридична, законодавча, економічна системи ЄС є надзвичайно складною, дуже делікатним механізмом. Україна не повинна розглядати стриманість щодо перспективи членства як недружнє ставлення до неї. Люди, які працюють у ЄС, знають роботу ЄС, як складно сприймати те, що конституція була відхилена на референдумі. Зараз, можливо, ми отримаємо договір про реформи. Але всі ці політичні процеси є дуже складними й комплексними. Якщо ви перевантажите човен, він потоне. Тому перспектива членства України — це питання як для ЄС, так і для України.
