Любить президент Росії Володимир Путін потримати чиновників у напрузі. Тиждень Москву морозило від чуток і невизначеності. Склад майбутнього уряду обговорювався не лише у літній резиденції президента, а й у довгих коридорах влади. Одні говорили про повну заміну всіх, інші негативно хитали головою. Проте чекали серйозних перестановок і нових призначень. Зокрема, говорили і писали про передбачуване повернення Анатолія Чубайса на державну службу для вирішення нових завдань з далекоглядними планами. У міру наближення відведеного конституцією терміну оголошення повного списку напруга зросла настільки, що газета «Комерсант» навіть назвала свою статтю: «Уряд випробували високою напругою». Напевно, малося на увазі нервове. І як звичайно буває після таких випробувань, гора народила мишу. Нових людей у кабінеті виявилося усього троє. Та й новими назвати їх можна з великою натяжкою.
ГРЕФ ІДЕ, СЕРДЮКОВ ЛИШАЄТЬСЯ
У Нагородному залі Будинку уряду все розігрувалося за законами голівудського детективу. Міністрів не попередили про можливе засідання і оголошення списку тих, хто залишається і хто вибуває. Красувалася тільки одна табличка з прізвищем — В.А. Зубков. І лише за годину до зустрічі з президентом міністрів стали обдзвонювати і запрошувати. Проте не всі запрошені доїхали або дійшли. Принаймні, коли до зали ввійшов президент, що приїхав спеціально задля цієї нагоди на кілька годин з Сочі, склад учасників точно відповідав персональному розкладу уряду.
Хоч замінено всього три міністри, проте зміни є, і в них закладено значний потенціал подальших змін. Справа не лише в тому, що пішов міністр економічного розвитку і торгівлі Герман Греф. На його місце призначено Ельвіру Набіулліну, яка була його заступником у 2000— 2003 роках. Набагато важливіше те, що істотно змінилися функції міністерства у бік їх скорочення. До цього потрібно додати, що пані Набіулліна останнім часом працювала керівником експертної ради з нацпроектів. Її підвищення потрібно розглядати як посилення впливу першого віце- прем’єра Дмитра Мєдвєдєва.
Міністр регіонального розвитку Володимир Яковлєв давно став одіозною фігурою. Про його відставку не говорив хіба що лінивий, але все якось не виходило. У цьому відношенні сумнівну пару йому склав міністр охорони здоров’я і соціального розвитку Михайло Зурабов. Але якщо останнього змінила заступник міністра фінансів Тетяна Голікова, то на місце Яковлєва запросили більш вагому фігуру — Дмитра Козака. Цікаво, що свого часу новий призначенець змінив Яковлєва на посту представника президента в південному федеральному окрузі й тепер заступає на його місце вже в Москві.
Повернення до столиці Дмитра Козака потрібно розглядати у двох площинах. З точки зору Путіна, він чудово впорався зі своїм завданням. Регіон йому дістався не з легких. Ще за радянської влади південь СРСР і Росії зокрема завжди був депресивним і дотаційним. Головним завданням Козака було переламати цю ситуацію і на цій базі позбавити сепаратистів у Чечні, Інгушетії та Дагестані живильного середовища. Крім того, зменшити постійно зростаючу напругу в інших національних утвореннях, Краснодарському і Ставропольському краях. Козаку вдалося знайти прийнятні форми роботи з бізнесом і домогтися притоку інвестицій до регіону в розмірі 312 мільярдів рублів за останній рік. Зростання капіталовкладень в окрузі становить 15% на рік, що перевищує середньоросійські показники, що і було відзначено президентом як хороший тренд. Очевидно, що перед Козаком на новій посаді стоятиме завдання розповсюдити передовий досвід на всю Росію. Для чого йому з міністерства економічного розвитку передадуть Інвестиційний фонд. А це вже не мільярди, а трильйони рублів. Є де розмахнутися. Але це завдання поточні, а є проблеми стратегічні. Хоч Козак був вельми близький до президента, свого часу керував його передвиборним штабом, він залишався поза основними угрупуваннями в ближньому оточенні президента. І це найважливіше достоїнство, через що його і Зубкова покликали під знамена до столиці. Президент розставляє віддані йому фігури на шахівниці періоду після березня майбутнього року. В Козаку він абсолютно впевнений.
Залишився на своєму посту і міністр оборони Анатолій Сердюков, хоч і писав рапорт про відставку з морально-етичних міркувань. Верховний головнокомандуючий з подібною педантичністю не погодився. Справа вимагає продовжити радикальні реформи в армії і довести до кінця фінансове оздоровлення, а кінця цьому процесу не видно навіть у найсильніший морський бінокль, так що сентименти убік. До того ж, треба було Зубкову залишити хоч одного свого міністра, у Фрадкова таких узагалі не було. Хоч тут наявне відверте порушення російського закону про державну службу, що забороняє роботу родичів у підпорядкуванні один одному. Щоправда, Сердюков прем’єру не син і не рідний брат, а лише зять. Міра спорідненості законом не оговорюється, тому президент вирішив, що можна. До того ж, родичів в уряді взагалі додалося. Новий міністр охорони здоров’я і соціального розвитку Тетяна Голікова заміжня за міністром промисловості й енергетики Віктором Христенком. До речі, його міністерство не розділили на дві частини, про що вже давно ходили чутки в Москві. Передбачається, що міністерство енергетики очолить Анатолій Чубайс, який був у трьох із п’яти списків членів кабінету, представлених Путіну. Але президент вирішив у цьому плані нічого не міняти, можливо, щоб не дратувати гусей.
Ще одне важливе призначення — віце-прем’єрство міністра фінансів Олексія Кудріна. Збереження за ним найважливішого посту й підвищення до заступника голови уряду — найважливіший сигнал як бізнесу всередині країни, так і іноземним інвесторам, — у цій області все лишається по-колишньому. З іншого боку — це також відповідь усім, хто явно і таємно нападав на фінансову і бюджетну політику Кудріна. Останній раз у досить гострій формі це сталося на нараді в Сочі з провідними вітчизняними й іноземними бізнесменами з проблем розвитку інфраструктури. Тоді прямо президент не висловився, відклавши демонстрацію своєї підтримки Кудріну до більш вагомої події — затвердження складу нового кабінету. Таке різке підвищення міністра фінансів дозволило деяким оглядачам говорити про нього як про можливого кандидата у президенти. Представляється, що такі прогнози трохи передчасні. Швидше за все призначення і службове підвищення Кудріна мало на меті зміцнити конструкцію влади і не допустити різких коливань у такій чутливій фінансовій сфері.
Після засідання в Нагородному залі міністр сільського господарства виглядав вельми похмурим. Недивно. Його відомство значно урізували, виділивши з нього комітет з рибальства. Залишився на своєму посту і міністр культури Олександр Соколов. Про його майбутню відставку також багато говорили, але наразі вона виглядала б дивною. Соколов входить у виборчу трійку партії «Єдина Росія» по Москві. Проте знавці російських коридорів влади стверджують, що він в уряді довго не затримається. Після парламентських виборів у грудні дуже вірогідно, що він піде на партійну і парламентську роботу. Взагалі за результатами виборів в уряді можливі подальші кадрові зміни. Декому з міністрів запропонують змінити кабінети в Будинку уряду на відповідні приміщення в Державній Думі на Охотному ряді.
ЧОГО ЧЕКАТИ?
Незважаючи на відомі персональні зміни в уряді, внутрішня і зовнішня політика Росії істотно не зміниться. З багатьох причин. По-перше, вона визначається не урядом, а виключно президентом. Міністри — фігури не політичні, а звичайні чиновники, тільки високого рангу. По-друге, які-небудь зміни в політиці зараз просто недоречні, навпаки, буде щосили демонструватися спадкоємність курсу у всіх напрямах. По-третє, президент буде у той час, що залишився до виборів, продовжувати розставляння своїх людей на найважливіші пости, а ця робота вимагає тиші й має вестися без зайвого інформаційного галасу.
Проте потрібно чекати посилення твердості у зовнішній політиці. Народ до президентських виборів має розуміти, що тільки одна людина зможе забезпечити майбутнє держави російської в бурхливому морі викликів і підступів ворогів. Насамперед це стосується Близького і Середнього Сходу. Росія продовжуватиме підтримувати Іран і Сирію, в тому числі й поставками зброї останній і водночас чинитиме на режими в Тегерані й Дамаску стримуючий вплив, щоб ситуація не вийшла з-під контролю. Завдання достатньо складне, оскільки Іран сильно розчарований такою політикою і демонструє, що може круто повернути в інший бік.
В українському напрямі також істотних змін не передбачається. Можливі результати парламентських виборів 30 вересня нікого в Москві не надихають, і нікого на берегах Москви-ріки у своїх союзниках або бажаних партнерах не бачать. Газове питання залишиться предметом довгих і важких переговорів, але справа тут не в Україні як такій, а в загальному напрямі російської політики. У Москві домагатимуться неухильного виконання принципу cash and carry від усіх своїх партнерів з СНД, незважаючи на міру близькості або інтегрованості. Бацька Лукашенко вже забив на сполох і скаржиться своєму народові на бажаючих заробити на Білорусі. З цього ж приводу непокоїться і близька до Росії Вірменія.
З іншого боку, в оточенні Путіна не будуть сильно перегинати палицю відносно свого південно-західного сусіда, щоб не отримати у якому-небудь вигляді подій на кшталт осені — зими 2004 року. Привид помаранчевої революції все ще бродить кабінетами столиці нашого північного сусіда, хоч у Києві він уже давно вивітрився. Але це як водиться. Міфи виявляються дуже живучими.
