Президента Проекту перехідних демократій Брюса Джексона знають як досить успішного лобіста в Сенаті США. Адже завдяки саме його зусиллям у цьому законодавчому органі були ухвалені рішення про приєднання до НАТО колишніх країн соціалістичного табору. В Україні він буває частим гостем, переважно у критичні моменти для нашої країни. Цього разу авторові вдалося зустрітися з паном Джексоном на Братиславському безпековому форумі, де він по-приятельськи спілкувався з міністрами закордонних справ, зокрема з Радеком Сікорським, а за бокалом пива — з президентом Естонії. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» — пан Джексон розповів про те, як із-за океану виглядають перспективи підписання угоди про асоціацію у Вільнюсі та за яких умов можна очікувати візиту президента Обами в Україну.
— США не мають безпосереднього стосунку до підписання цієї угоди. Це рішення має ухвалити ЄС. Сполучені Штати зі свого боку досить чітко показали, що ми також засмучені ситуацією з корупцією, судовими процесами і, головним чином, реалізацією реформ, про які Штефан Фюле говорив досить багато. Очевидно, що діяльність місії Кокса — Квасневського призвела до звільнення двох людей із трьох, про які ми говорили. Тепер питання зводиться до того, що робити з Юлією? Я думаю, що в разі помилування Юлії, як це було щодо Луценка, не було б жодних сумнівів в отриманні бажаного для України результату у Вільнюсі. Існує ймовірність того, що Угоду підпишуть, навіть якщо повністю не буде вирішено справу Юлії. Але в цьому немає повної упевненості. Тому це може бути ризиковано. Очевидно, що найбезпечніший варіант для всіх — вирішити справу Юлії до саміту. А це означає — у вересні або жовтні, щоб у людей було досить часу ухвалити рішення.
— Як ви гадаєте, Президент може помилувати Тимошенко заради підписання угоди?
— Президент, здається, не має великої свободи дій. Очевидно, він може помилувати, але тільки після того, як судовий процес буде завершено. А це означає, що решту два звинувачення доведеться або відхилити судом, або ж за ними має бути винесено вирок, який звучить: «може бути помилувана». Але в зазначеному судовому процесі незрозуміло, скільки часу це займе. Якщо це буде завершено до вересня, то ми можемо рухатися вперед. Якщо цей процес буде тягнутися півтора року чи більше, ніж передбачено судочинством в Україні, це не добре. Упродовж цього періоду зазнаватиме втрат український престиж і легітимність. Цілком зрозуміло, що країни Центральної та Східної Європи на чолі з Польщею, Литвою та Чехією наполягають, щоб Україна отримала асоціацію та зону вільної торгівлі.
— Це добре, а що ви скажете про заяву Меркель, що звільнення Тимошенко не досить для цього?
— Щиро кажучи, я думаю, що канцлер Меркель дуже чітко заявила: не турбуйте її, допоки вона не отримає реальних дій. У неї важливіші справи, вона не хоче сперечатися. Меркель скаже, що думає, в жовтні. Вона не стукає по столу чи диктує вимоги, а зосереджена на своїх діях.
— Дехто в Україні вважає, що Меркель може програти вибори, а представник соціал-демократів може бути більш прихильний до України. Що ви скажете на це?
— По-перше, не схоже, що Меркель збирається програвати. Питання лише в тому, наскільки великою буде її перевага. По-друге, я не думаю, що німецький політик збирається приймати на себе політичні ризики України. І якщо будь-який новий канцлер, скаже: «мені байдуже, що там з Тимошенко», — то негайно опиниться під критикою громадськості. Німці повинні почути хорошу історію про реформи з хорошою історією про судову реформу. Тоді вони почуватимуться безпечніше і зроблять крок назустріч. Я не є шанувальником Юлії Тимошенко, але немає жодних сумнівів, що її справа завдала більше шкоди Україні, аніж будь-який інший чинник протягом останніх чотирьох чи п’яти років.
Оскільки ніхто не збирається ухвалювати рішення про угоду до жовтня, то ми маємо чимало часу, щоб виправити справи. Навіть Партія регіонів, Кличко та Яценюк працюють разом, щоб здійснити реформи, бо розуміють, що європейська асоціація — в інтересах українського народу. Це чудово! Нарешті немає більше бійок, а лише ухвалення законодавства. Я вважаю, що це дуже позитивно.
— На конференції багато йшлося про сланцевий газ і те, що це може зрештою підірвати позиції Росії в цій галузі. Коли ж реально це може статися?
— Видобуток сланцевого разу розвивається повільніше, ніж це вважалось. І потрібно чимало часу, щоб термінали почали більше працювати на експорт скрапленого газу, ніж на його імпорт. Збудувати такий термінал коштує 5 млрд доларів, а нам потрібно 22 таких об’єкти. Ми маємо також чимало проблем з охороною довкілля, розглядатимуться судові справи, і Конгрес повинен також ухвалити рішення про експорт газу. Але гадаю, що через 10 років у нас буде досить сланцевого газу, який експортуватиметься в Західну Європу. Крім того, на цей момент почнуть видобувати цей газ в Україні, який буде використовуватися для домашніх потреб.
— Ви, мабуть, чули, що на одній із панелей, де обговорювалося енергетичне питання, Радек Сікорський сказав, що Польща була б щаслива мати ще один газопровід. Чи не є це небезпечною грою Варшави щодо Києва?
— Міністр закордонних справ є дуже витонченим у своїй дипломатії. Технічно кажучи, Ямал-2, який іде прямо через Польщу до Німеччини, було схвалено 30 чи 40 років тому.
— Якщо точно, то такий меморандум було підписано восени 1993 року...
— Я впевнений, що прем’єр-міністр Туск не погодиться на будівництво цього газопроводу, щоб не підірвати Україну. Тому, гадаю, меморандум щодо Ямал-2 — це гра, а не пропозиція. Крім того, вони оголосили про підписання меморандуму, не попередивши заздалегідь поляків. Це свого роду трюк для здійснення тиску на Україну та інші трубопроводи. Ймовірно, у росіян немає газу або коштів, щоб збудувати 27 трубопроводів у різних напрямках. Росіяни повинні зробити певний вибір, але з якихось причин вони не хочуть сказати нам, який цей вибір.
— Колишній американський посол Стівен Пайфер заявляє, що Київ надає більшого значення розташуванню України, ніж країна заслуговує.
— Я часто не погоджуюсь зі Стівеном Пайфером. Україна географічно розташована між Європою та Росією. Тому не думаю, що влада перебільшує щось. Коли президент ЄС Баррозу зустрічався 25 лютого в Брюсселі з Януковичем, він сказав, що Україна може торгувати з ЄС в межах DCFTA і з Митним союзом за умови певних обмежень. Це була пропозиція Європи Україні, а не навпаки. Європейці заохочують нормальну торгівлю та енергетичні відносини між споживачами й постачальниками. Я не думаю, що тут є якісь маніпуляції, чи балансування, чи навіть якась торгівля між сторонами. Як на мене, більше не йдеться про українську багатовекторність. Україна прагне постійної асоціації з Європою, намагаючись підтримувати добрі відносини з Росією. Між нами, для мене ніхто в Україні не виглядає метрономом. Здебільшого українці зацікавлені в дуже вузькому аспекті європейської політики: торгівля, мир, лібералізація віз — усе це дуже конкретні речі. Чесно кажучи, я не задоволений тим, що так мало високопосадовців із України приїздить до Європи. Я радив би використовувати набагато більше людей для комунікації. Єдині люди, які з’являються в Європі, — це лобісти, які все псують. І, щиро кажучи, Україна могла би зробити собі послугу, звільнивши своїх лобістів і призначити справжніх урядовців, які насправді є українськими представниками своєї країни.
— Зараз в Україні присутні великі американські компанії, які займаються розвідкою родовищ сланцевого газу. Чи це означає, що вони відчувають себе комфортно у нас?
— Мабуть, президент США і держсекретар Керрі дуже зацікавлені в успіху великих нафтових компаній, тому вони зацікавлені в присутності Shell, Chevron та Exxon Mobil в Україні. І це позитивний розвиток. Ми зацікавлені в енергетичній сфері, енергетичній безпеці, диверсифікації енергопостачань. Очевидно, що досі існують етичні проблеми бізнесу, зокрема повернення ПДВ, постійна зміна правил, податкова поліція знаходить приводи, щоб втрутитися і заважати роботі. Разом з тим я вважаю, що великі нафтові компанії — це великі хлопці і тому можуть себе легко захистити, вони мають досить твердий характер і можуть постояти за себе. Малі й середні підприємства можуть потерпати від дій влади, яка буде змушена під тиском механізмів DCFTA чи США покращувати бізнес-довкілля. Зрозуміло, що таке верховенство права. Однак за ніч не можливо змінити практику відшкодування ПДВ чи податкову політику, щоб привернути зарубіжні компанії. Я вважаю, що на початку літа за умови, що все буде йти нормально до Вільнюського саміту, ми побачимо тут більше відповідальних політиків, цього року є ймовірним навіть візит Керрі. А якщо Україна буде успішною на саміті у Вільнюсі, то, гадаю, президент Обама розгляне можливість візиту до України 2014 року. Напевно, Обама дуже зацікавлений в успіху України й у підтримці певних відносин з Росією. На мою думку, в адміністрації Білого дому усвідомлюють, що, можливо, Україні не приділялося досить уваги на найвищому рівні раніше, і особливо тепер, коли Україна тісніше співпрацює з ЄС. І це добрий знак для Америки, що ми з Євросоюзом маємо робити однакові речі. Це забере небагато часу, тому що Обама досі не призначив у своїй адміністрації людей, які відповідатимуть за європейський напрямок. Але коли він це зробить, то, думаю, Україна буде на карті.
