Придністров’я знову опинилося в центрі уваги. Як писала московська «Независимая газета», «у Тирасполі хочуть замінити миротворчу місію на Дністрі військовою базою Росії. Про таку перспективу, як зазначило джерело в оточенні президента Придністров’я, Євген Шевчук говорив із заступником міністра закордонних справ РФ, статс-секретарем Григорієм Карасіним під час його візиту до регіону. Це дало б змогу протистояти румунській загрозі, яка, за словами Владислава Фінагіна, міністра безпеки Придністров’я, посилиться після повернення до влади президента Румунії Траяна Бесеску».
Новина схвилювала багатьох. Насамперед у Кишиневі й Бухаресті. Причиною таких різких заяв і пропозицій стали підсумки референдуму в Румунії. Через низьку явку виборців він не відбувся, і президент Траян Бесеску залишився на своїй посаді. А він відомий як рішучий прибічник поглинання Молдови Румунією. Зважаючи на те, що в Кишиневі серед керівної еліти, у тому числі й нинішній президент Ніколае Тімофті, прибічників уніонізму не бракує, у Тирасполі хотіли б якось себе захистити. У бесіді із заступником міністра закордонних справ Росії Григорієм Карасіним молдавський президент прямо заявив: «...Ваш час у Молдові минув. Миротворчі сили в зоні безпеки на Дністрі виконали свою місію й мають бути замінені на цивільну місію під міжнародним мандатом». Він повторив Карасіну позицію офіційного Кишинева, яку підтримують Євросоюз і США, що є спостерігачами в переговорах щодо врегулювання придністровського конфлікту.
У Москві серйозно побоювалися, що після того, як президентом Придністров’я став Євген Шевчук, почнеться процес реінтеграції Молдови. Низка кроків нової влади в Тирасполі зі зближення двох берегів Дністра в перспективі могла стати підвалиною для процесу майбутнього об’єднання. Проте в Москві натиснули на всі гальма.
Це було тим більше легко, оскільки ситуація економічної й фінансової сфер у Придністров’ї була критичною. Після попереднього президента Ігоря Смирнова грошей у скарбниці майже не залишилося, давати зарплату бюджетникам було нічим. Без фінансової й економічної допомоги Москви дефолт був би неминучим. Зачекавши якийсь час і змусивши Шевчука неабияк понервуватися, у Білокам’яній почали переказувати гроші. Але залишився величезний борг за спожитий газ — приблизно 3,5 млрд доларів. Він накопичився за декілька років, і виплатити його Тирасполь просто не може. Отже, приводних пасів до придністровської влади в Москви в запасі залишилося досить багато.
У період президентства Дмитра Медведєва Москва вела переговори з Берліном про вирішення придністровського конфлікту на основі територіальної цілісності Молдови. При цьому передбачали поступовий вихід російських військових миротворців із невизнаної республіки. З офіційним поверненням до влади Володимира Путіна ситуація дещо змінилася.
Це відразу відчули в трикутнику Тирасполь — Кишинів — Бухарест. У румунській столиці буквально подвоїли зусилля щодо румунізації Молдови. І там не приховують, що не мислять її без Трансністрії, тобто лівого берега Дністра. Плани експансіоністів ідуть далі. Найгарячіші з них міркують уже і про українську територію. Про це красномовно говорить випадок із лідером румунського ультранаціоналістичного Націонал-християнського руху Noua Dreapta («Нові праві») Сергієм Лашку. Його затримали на українському кордоні, після чого офіцер прикордонної служби заявив, що в Україні лідер руху Сергій Лашку — persona non grana і йому заборонено в’їздити на її територію протягом п’яти років. Причиною стала організація «на території Південної Бессарабії і Північної Буковини акцій, що «загрожували територіальній цілісності української держави».
Щодо Молдови і Придністров’я почався новий етап дипломатичних ігор. Заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін, який відвідав Тирасполь для участі в урочистостях із нагоди 20-річчя початку миротворчої операції на Дністрі, заявив, що конфлікт Кишинева та Тирасполя має бути вирішено шляхом входження Придністров’я до складу Молдови на правах особливого району. На форумі, також присвяченому 20-річчю миротворчості, він пішов ще далі, заявивши, що Росія не виключає врегулювання придністровського конфлікту створенням федеральної молдавської держави.
Цілком можливо, що варіант федералізації Молдови Москва розробляє разом зі створенням у Придністров’ї військової бази. Як розрахунок за допомогу в реінтеграції. І якщо новину про базу в Тирасполі було сприйнято з радістю, то в Кишиневі й Бухаресті так бурхливо протестували, що на сторінках газети «Комерсант» у своєму короткому інтерв’ю Карасін спростував існування таких планів. «Привнесені ззовні теоретичні дослідження на тему того, що Росія хоче мати тут свій форпост, мають штучний характер. У нас немає в цьому зацікавленості».
Щось останнім часом про федералізацію заговорили не лише щодо Молдови, а й щодо України. І це — невипадково! Ініціатива, наприклад, Віктора Медведчука навряд чи є випадковою із врахуванням його давніх зв’язків у Першопрестольній.
У Москві з поверненням на президентський пост Путіна почався перегляд політики на просторі СНД. Як повідомляє видання РБК Daily, відносини з країнами СНД і Балтії в Кремлі тепер будуватимуть не експромтом, а за допомогою детальних аналітичних матеріалів. У них знайдуть віддзеркалення, які групи впливають на політичні процеси в Центральній Азії, що станеться з Україною, якщо вона перетвориться на федеральну державу. На кожну доповідь управління справами президента готове витратити від 400 тис. до 1,4 млн рублів. Про це ж сказав і відомий Сергій Марков. «Раніше влада багато в чому діяла за натхненням, а коли з’явилося більше можливостей, почала використовувати сучасні технології».
Тепер у Білокам’яній, нарешті, зрозуміли, що прямий підкуп еліт держав, які її оточують, повністю вичерпав себе. Гроші і енергоресурси за пільговими цінами беруть, але в союзи і простори просяться ті, кого там не дуже бажають бачити. Навіщо приймати до Митного союзу Киргизію, якщо і так її керівництво крутиться як вуж на пательні між Москвою, Вашингтоном і Пекіном. З Таджикистаном ще гірше, оскільки доводиться враховувати особливу зацікавленість Ірану. Узбекистан взагалі вибився з лав. Тому почали діяти, як здається на берегах Москви-ріки, тоншими методами.
Як уявляють у Першопрестольній, федералізація Молдови, в разі успіху, відкриває можливості до використання цієї моделі щодо України, це дасть змогу легше впливати як на Кишинів, так і на Київ. Головна думка — таким чином розхитати територіальну цілісність, змусити деякі регіони стати ближчими до Москви. Іншими словами, купувати не країну в цілому, а окремі регіони. Як кажуть, cheap but good — дешево й сердито.
Не слід недооцінювати нові потенції московської політики. Головне в них те, що під виглядом демократизації і федералізму проштовхують руйнівну для молдовської та української державності ідею. Аналог такої політики ми бачимо на прикладі так званого закону про мови. Його захисники весь час прикриваються європейськими нормами, посиланнями на демократію і права людини. Не важливо, що цей камуфляж шитий білими нитками. Певною мірою він знаходить віддзеркалення всередині України. Але набагато важливіше те, що він дає Москві ще один аргумент для тиску на Київ. Не так, щоб у цьому разі з великим успіхом, проте... Набагато важливіше, що наочно показується великий запас таких ідей, настільки небезпечних для державного будівництва країн СНД.
І ось тут ми переходимо до млявої і незрозумілої політики Києва на такому важливому для України молдовсько-придністровському напрямі. Активність Москви в Придністров’ї ніколи не йде на користь нашій країні. Якщо ми стоїмо на твердій основі територіальної цілісності Молдови, то повинні чітко висловитися щодо федералізації сусідньої країни. Для нашої власної безпеки.
КОМЕНТАР
Оазу НАНТОЙ, програмний директор Інституту громадської політики, Кишинів:
— Яка може бути військова база на цій смужці землі з невизнаним статусом, що повністю залежить від України і яка спровокує скандал?! Які завдання повинна вирішувати ця база? Ця інформація — «дурня», кинута в інформаційний обіг.
Що ж до нової адміністрації Тирасполя. Шевчук для мене — не президент. Він очолює нелегітимну адміністрацію на частині території Республіки Молдова. Вся ця «проросійськість» залежить від того, що: а) Оперативна група російських військ є «дахом», у тому числі і для російських спецслужб, які контролюють того ж Шевчука; б) Придністровський режим, збанкрутілий з погляду економіки (дефіцит бюджету понад 70%), — перебуває на утриманні Російської Федерації. Придністров’я не платить за споживаний російський газ, і цей борг уже перевищив 3 млрд дол. для населення, яке менше, ніж половина Кишинева. Окрім того, Шевчук не має жодної свободи маневру, якщо навіть припустити, що він посміє задуматися про якісь інші варіанти (виходу з ситуації, що склалася. — Ред.). Їх немає, бо він під ковпаком РФ. Цим і визначається проросійськість цього регіону.
Підготував Ігор САМОКИШ, «День»
