Президент Росії Володимир Путін був одним iз перших, хто привітав Олександра Лукашенка із перемогою на виборах президента Білорусі. Мова не йде про те, наскільки чесними були ці вибори. Найголовніше — наскільки готовий Олександр Лукашенко бути після виборів таким, яким його хотіли б бачити в Кремлі.
Не є секретом, що Кремль у передвиборчій кампанії Лукашенка участі не брав, хоча «бацька», напевне, дуже хотів — хоча б з точки зору задоволення власних амбіцій — щоб президент Росії сказав кілька слів. Однак Путін мовчав, як партизан на допиті — чому-чому, а мовчанню його навчили! Лукашенка підтримувало чимало різних політиків — від Жириновського до, на жаль, Горбачова... Однак коли президент Азербайджану Гейдар Алієв висловився на підтримку колеги, білоруська служба Радіо «Свобода» присвятила цьому факту спеціальну програму — тому що інші президенти також мовчали... Якось дивно, однак вони навіть через стільки років продовжують сприймати Лукашенка як вискочку, як випадок, з яким можна не церемонитись — навіть тоді, коли говорять йому компліменти.
У російського президента, втім, ситуація із Лукашенком складніша, ніж у Кучми чи Назарбаєва: Лукашенко існує за рахунок Росії, однак не бажає із цим рахуватися. До виборів самі вони могли давати можливість впливу на «бацьку» — тепер і це закінчилося. Насправді сьогодні Лукашенко із своїм непереможеним бажанням розцінювати Білорусь як вотчину, як місце, з якого можуть годуватися тільки він та його лакеї, із своїм нестриманим язиком, із своїм нерозумінням реалій Росії невигідний. Дарма, що він переміг. Саме після лукашенкової перемоги у московських кабінетах починають думати над тим, що зробити, щоб приборкати «бацьку» або змусити його відмовитись від влади на користь когось більш слухняного і солідного... Наступні після виборів роки не будуть для Білорусі простими...
