Екологічна та транспортна катастрофа в Керченській протоці висвітила цілий ряд проблем як внутрішньоукраїнського, так і міжнародного характеру. За бадьорими рапортами міністрів Шуфрича та Рудьковського переховуються причини, які призвели до тих важких наслідків, які ми спостерігали протягом декількох останніх днів. Розлиття дизельного палива та мазуту викликало певні ускладнення на міждержавному рівні, які хоч і не переросли на конфронтацію подібно до тієї, яка була 2003 р., проте ясно показали, що проблема Азовського моря та Керченської протоки залишається бризантною і спроможна в майбутньому викликати гострий конфлікт із Росією. Поки що ж українська влада відбувається похвалами на адресу українських рятувальників, які дійсно діяли професіонально. Проте героїчне подолання труднощів не повинне затуманювати причини, через які ці проблеми виникли. Шторми та урагани були й будуть, але це не означає, що судна повинні тонути і розколюватися, а в море виливатися нафтопродукти.
УКРАЇНСЬКИЙ БЕРЕГ
Якщо залишити збоку чисто технічні проблеми, пов’язані з надзвичайним штормом, то є очевидними складності безпечного проходження суден організаційного і, скоріше, адміністративного порядку. Якщо де-факто Україна керує цим процесом, то умови руху кораблів повинні бути чітко обумовлені та їх потрібно неухильно дотримуватися. Ось ця обов’язкова умова не виконувалася і наслідком стала катастрофа, яка сталася. Відповідальність за це цілком лягає на українську сторону. Українські й російські урядовці, які раптово прозріли, стурбувалися правилами руху в такій складній щодо навігації протоці. І річ тут зовсім не в штормовій погоді. Буквально днями при спокійному морі і ясній погоді в протоці знову зіткнулися судна. Цього разу обійшлося без катастрофічних наслідків, але цей інцидент у черговий раз підтвердив ту обставину, що з організацією проходження суден не все гаразд. Більше того, якраз порядок і відсутній. Президент під час свого візиту до Ізраїлю закликав до підписання відповідного договору з Росією. До цієї простої думки дійшли лише після трагедії, а чому повинен був обов’язково пролунати грім? Питання риторичне, але воно й дає відповідь на всю поведінку влади як морської, так і вищої. Якщо декларується український статус Керченської протоки, то й діяти потрібно так, як поводяться господарі, а не проводячи страусячу політику як би кого не образити.
Закликати до укладення договору звичайно можна, але враховуючи дипломатичні складності, пов’язані з невизначеністю статусу Керченської протоки та Азовського моря, такий договір швидко підписано не буде. І якщо все залишити як є, а до того і йде, то подібні катастрофи скоро стануть буденним явищем. Вихід може бути лише один — Україна в явочному порядку повинна визначити правила навігації в протоці на базі міжнародних норм і домагатися їхнього неухильного виконання аж до закриття протоки для суден, які не відповідають показникам, незалежно від прапора і місця реєстрації. Наприклад, так, як це зробила Туреччина щодо Босфору і Дарданелл. Екологічна та транспортна безпека мають бути поставлені на чільне місце й тоді не виникатиме організаційних проблем, а технічні складності щодо ліквідації наслідків штормів, порятунку людей і вантажів вирішуватимуться набагато легше.
Іншою проблемою є наведення порядку на українському березі. Вже неодноразово говорилося, що серйозну шкоду безпеці завдає контрабанда, яка процвітає в Азовському морі, і яка значною мірою створює проблеми в Керченській протоці. Звичайно, найкраще було б діяти спільно з російською владою, але тут сподіватися на розуміння з протилежного берега не випадає. Та й у нас вистачає тих, хто в каламутній воді нетвердих правил або відсутності таких почуває себе дуже спокійно й упевнено. Навіть на українському березі проблема Азовського моря вимагає комплексного підходу, а ось саме про це зовсім не говорили міністри та інші урядовці. Простіше за все виписати премії рятівникам, які її безсумнівно заслужили та доповісти перед екраном усій країні про героїчне подолання наслідків небувалого шторму. Є дуже велика небезпека, що в словоблудді в черговий раз проблему буде потоплено, і при будь-якій погоді знову творитимуться чорні справи.
РОСІЙСЬКИЙ БЕРЕГ
Цілком зрозуміле бажання російських урядовців і власників старих суден знайти винного в трагедії на стороні. Проте також зрозуміле бажання українських посадових осіб не потрапити під міждержавну роздачу. Спроби звинуватити українську морську адміністрацію переслідують найближчі меркантильні цілі, пов’язані з можливими позовами щодо відшкодування збитків і витрат. І річ не лише в інтересах комерційних компаній. Російському берегові дісталося набагато більше, відповідно більше збитків і більш складна процедура ліквідації наслідків. І питання хто й за що повинен платити з комерційного і фінансового швидко перетвориться на політичне. Міжнародна практика подібних позовів показує, що судові розгляди в різних країнах тягнуться роками, якщо не десятиріччями і повного відшкодування збитків ще нікому домогтися не вдалося. Але це в тому випадкові, коли статус морів не викликав сумнівів. У нашому ж варіанті ситуація ускладнюється юридичною невизначеністю та відсутністю міждержавних угод. Можна вважати вірогідним, що зацікавлені особи в комерційних структурах цю обставину використовуватимуть у повній мірі та розраховувати на повне і швидке відшкодування заподіяних нашій країні збитків не випадає.
Перехід у політичну площину позначився при ліквідації екологічних наслідків. У нас найбільший резонанс викликали пропозиції заступника глави Росприроднагляду Олега Мітволя з добудування греблі від російського берега до острова Коса Тузла. Не дуже обґрунтовані з екологічного погляду пропозиції відразу набрали політичного відтінку. Тим більше, що заяви Мітволя були зовсім не одиночними, а навпаки складовою частиною в ретельно зрежисованому хорі. Першу скрипку в цьому оркестрі відігравав зовсім не відомий борець за екологію від підмосковних дач зірок шоу-бізнесу до найдальших російських околиць, а краснодарський губернатор Олександр Ткачов. Теоретично, з його подачі почалося будівництво горезвісної греблі 2003 р. Враховуючи, що в Краснодарі російська політика не робиться, легко передбачити, що там співають строго узгоджені з Кремлем пісні. Час і кількість виходів також строго визначені. Щойно пробна куля будівництва греблі натрапила на жорстку реакцію з боку України, заяви припинилися, а їхню появу було віднесено на несанкціоновану активність деяких урядовців.
За ідеєю поновлення будівництва греблі стоять внутрішньоросійські проблеми. Вибори до Державної думи, які наближаються, підкидають усе більше проблем російським можновладцям. Найголовніша — катастрофічна пасивність населення. У суспільстві все більше росте розуміння того, що все вирішено й від людей нічого не залежить. До того ж влада не лише не справилася із зростаючою дорожнечею, але навіть не обіцяє зробити цього. Все більше поширюються панічні чутки, що після виборів заморожені на соціально значущі продукти ціни різко підскочать і населення запасається чим може.
За цих умов робляться кроки з мобілізації електорату. Від театральних мітингів на підтримку Путіна, до демонстрації відстоювання геополітичних інтересів Росії. Якраз показати, що азовсько-керченські проблеми викликані «помаранчевою» владою України в особі Президента було б дуже доречний. І відмашку було дано у вигляді пропозицій щодо греблі. Тим більше, що одяг тут не політичний, а екологічний. Кадри птахів, які гинуть у мазуті, повинні були наочно показати, хто сприяє забрудненню російського берега і кому пташок і рибок не шкода. Заодно і приклад із будівництвом загороджувальної дамби на Амурі після скидання шкідливих речовин із китайської фабрики в річку Сунгарі, праву притоку Амуру, здавалося, підтверджував необхідність і дієвість будівництва в Керченській протоці. З Китаєм домовилися, а ось із упертою Україною ніяк. При цьому не згадувалося, що кордон із Китаєм після довгих переговорів все ж таки було визначено, делімітовано та демарковано і ніяких прикордонних проблем на цій ділянці між країнами немає, чого ніяк не можна сказати про Азовське море та Керченську протоку. Так що підозри України цілком обґрунтовані.
На вищому рівні проблему греблі в Москві при всій зацікавленості ставити не стали. Передвиборні інтереси при всій їхній важливості поступилися місцем більш тверезим розрахункам. Реакція в Києві найрізноманітніших політичних сил показала, що поява в такому вигляді російського чинника може згуртувати всіх проти зовнішнього ворога, як це було 2003 р. Тоді навіть комуністи змушені були виступити проти, наступивши на горло власній пісні. Тим більше, що йдуть досить складні переговори щодо газу. За ними уважно спостерігають у Мінську, Ашхабаді, не кажучи вже про Брюссель. Загострювати й без того переобтяжені проблемами двосторонні відносини в Москві визнали недоцільним, вважаючи за краще залишити азово-керченський конфлікт у замороженому стані, оскільки знайти прийнятну для обох сторін ухвалу за нинішніх умов практично неможливо.
