Учора в Молдові відбулися дострокові парламентські вибори. За станом на 12:30 місцевого часу, у виборах взяло участь понад 30% виборців, а це мінімальний поріг, щоб вважати дострокові вибори такими, що відбулися. На планових парламентських виборах 5 квітня цей поріг становив 50% плюс один від загального числа зареєстрованих виборців. На 101 місце у вищому законодавчому органі влади претендують не 17 політичних сил, а лише 8.
За результатами нещодавніх соціологічних досліджень комуністи однозначно набирають більшість місць у майбутньому парламенті. Реальні шанси потрапити туди мають ліберальна, ліберально-демократична та демократична партії. Альянс «Наша Молдова» за всіма прогнозами не зможе повторити свій нещодавній успіх і потрапити до законодавчого органу країни.
Відповідно до змін у кодексі про вибори, партіям необхідно подолати 5%-ий бар’єр, а не 6%, як було в квітні. Ті, хто пройде до парламенту, повинні обрати спікера і, що більш важливо, — президента. Для цього одній партії чи сформованій коаліції необхідно мати 61 мандат. Якщо з двох спроб їм це не вдасться, то парламент знову буде розпущено, країною продовжить правити чинний президент Володимир Воронін, а наступні вибори відбудуться не раніше майбутнього року.
Чим відрізнялася нинішня виборча кампанія від квітневої, і що чекає на цю республіку після цих дострокових виборів? Про це «Дневі» розповів програмний директор Кишинівського інституту громадської політики Оазу НАНТОЙ.
— Виборчу кампанію з подачі правлячої партії було штучно зведено до взаємних звинувачень у зв’язку з подіями 7 квітня. Правляча комуністична партія, не маючи на те ніяких доказів і аргументів, намагалася представити опозицію як антидержавників, які намагалися організувати державний переворот за допомогою Румунії. У той же час, опозиція звинувачувала правлячу партію в тому, що остання організувала події 7 квітня для того, щоб відвернути увагу громадськості від очевидних фальсифікацій виборів. Ніхто не говорив про якісь реальні проблеми країни та виборців. І 15 липня, коли Володимир Воронін сформулював якісь п’ять принципів для досягнення політичного консенсусу, було очевидно, що це банальне фарисейство, яким грішать політики в недемократичних суспільствах, особливо комуністи.
—Чи можливі фальсифікації та акції протесту, як це було на минулих виборах?
— Дійсно, партія комуністів дуже агресивно використовує адміністративний ресурс. У той же час опозиційні партії часто більше зайняті зведенням рахунків між собою і не спроможні імітувати координовані дії для того, щоб зменшити ризик цих фальсифікацій і якимось чином компенсувати негативні наслідки політики правлячої партії. Тому можна передбачати, що й ці вибори не будуть ідеальними. Але, з іншого боку, говорити про повторення подій типу 7 квітня не випадає. Для цього є багато причин. Суспільство втомилося від цієї політичної склоки, яка триває понад півроку. Ті, близько ста тисяч студентів, які під час квітневих подій перебували в Кишиневі, в більшості роз’їхалися на канікули. Лідери опозиційних партій категорично відкидають думку про акцію протесту. Тобто дистанціюються від будь-яких можливих асоціацій із акціями протестів. Забігаючи наперед, вони не поспішають оголошувати вибори сфальсифікованими. Плюсом є те, що цього разу спостерігається підвищений інтерес із-зовні — з боку Євросоюзу. Тому хочеться вірити, що ці вибори все ж таки не спровокують якісь політичні пертурбації та з’явиться нова проблема. Як бути в ситуації, коли жодна політична партія не має абсолютної більшості в парламенті? Як все ж таки досягнути якогось консенсусу та сформувати структури влади, починаючи з виборів нового президента, задля того, щоб можна було реально говорити про подолання кризових явищ у суспільстві, а не лише в економічній сфері?
— Яку роль на цих парламентських виборах відіграє російський чинник?
— Молдавське суспільство ще не звільнилося від радянської ментальності. Крім того, у нас в країні вельми специфічне інформаційне середовище. Наші громадяни нерідко краще поінформовані стосовно того, що відбувається в Росії, ніж про те, що відбувається в Молдові, не кажучи вже про Україну та Румунію. Тому партія комуністів щосили прагне позиціонувати себе як проросійська партія, яка має відкриту і явну підтримку з боку Росії. І цій меті слугують усі ці незліченні візити Вороніна до Москви. Цій меті слугує вся демагогія з кредитами, які необхідно повертати. Якщо гроші будуть інвестуватися в інфраструктуру, як було заявлено, то незрозуміло, звідки візьмуться гроші на їх повернення. Можна тільки передбачити, що Москва чудово усвідомлює, що Воронін — типовий політичний «кидала», якщо користуватися сучасною російською мовою. Але в той же час у Москви немає особливого вибору. Тому що, найімовірніше, Воронін зумів консолідувати стереотипи, які існують у московських колах: що якщо не він, тоді страшні уніоністи та пронатовці прийдуть до влади в Молдові. Що є очевидною брехнею. Повертаючись до подій 7 квітня, я хочу сказати, що із зовнішніх акторів тільки Росія отримала від цього якийсь політичний прибуток. Тому що різко погіршилися стосунки Республіки Молдови з Євросоюзом, не говорячи вже про Румунію. І Республіка Молдова де-факто стрімко скочується до міжнародної ізоляції, коли лише уторована доріжка до Кремля буде єдиним виходом у зовнішній світ, що ,звичайно ж, влаштовує Кремль.
— Чи дійсно молдавські комуністи так сильно бояться повторення кольорової революції? Тільки так можна розцінити депортацію спостерігачів з України та Молдови.
— Будь-який авторитарний режим, який проходить через ситуації, подібні до подій 7 квітня, починає боятися всіх і вся, починаючи, насамперед, із власних громадян. І будь-який авторитарний режим характеризується тим, що він погано розуміє, що відбувається у власному суспільстві. Адже він звик диктувати. Тому ті абсолютно неадекватні кроки, що робляться молдавським керівництвом відносно деяких зовнішніх спостерігачів, говорять про нервозність, яка є в керівництві компартії, а також невпевненість у результаті. Комуністи бояться, що в разі слабкого для них результату, може початися розкручування щодо остаточного усунення їх від влади і владних структур. Тому депортація спостерігачів говорить про легкий психоз, який панує в правлячих колах, а також про погане розуміння того, що відбувається.
— Якщо підвести підсумок, що чекає на Молдову після цих виборів?
— Потрібно зрозуміти наступне. Президент країни має бути обраний у парламенті не менше ніж 61 голосом. А це автоматично означає, що президент країни повинен бути компромісною фігурою і не може з’явитися внаслідок диктату однієї зі сторін, або однієї якоїсь партії. Отже, щоб подолати цю політичну кризу, всі політичні партії, які потрапили до парламенту після виборів, повинні сісти за стіл переговорів. І на основі діалогу шукати компроміси як стосовно майбутнього президента, так і стосовно керівництва парламенту і уряду. На жаль, ментальність нашого суспільства така, що зараз у моді обвинувачення на рівні — зрадник, іуда, ворог державності. І в цій атмосфері говорити про якийсь діалог поки що не доводиться. Тому вибори 29 липня з невеликими відмінностями від виборів 5 квітня не можуть радикальним чином змінити баланс політичних сил. Може трапитися, що комуністи отримають близько 45 мандатів. Але це зовсім не означає, що наша опозиція, у якої амбіції — на відміну від інших якостей — бризкають в усі боки, зможе сісти за стіл переговорів і виробити якусь консолідовану позицію. Тому нас очікує тривалий період кризи, внутрішньої роз’єднаності в суспільстві, що, звичайно, є досить небезпечним, враховуючи «букет Молдавії», якщо говорити про її проблеми.
— Тобто Молдова і надалі буде залишатися комуністичною вотчиною, а про демократію можна буде забути?
— Не думаю. Молдавське суспільство свідомо починає відкидати цю авторитарну практику — це навіть не ідеологія, тому що вони ніякі комуністи, —в основному їх можна назвати злодюжками, враховуючи рівень корупції в нашій країні. Це люди, які цинічно маніпулюють громадською думкою, використовуючи найменування комунізму. Тільки зараз суспільство підходить до того стану, коли зможе, сподіваюся, відкинути цю авторитарну наживку і почне тяжко будувати якийсь альтернативний шлях. Це важкий процес у Республіці Молдова. Я розумію, що молоді демократії не радують пересічних виборців своїми досягненнями. Але це, очевидно, неминучий процес. Тому що неможливо прийняти одним пакетом усе європейське законодавство і прокинутися наступного дня європейцем. Для цього потрібно трошки більше.
