Усупереч попереднім опитуванням, результати президентських виборів в Україні виявилися набагато ближчими, ніж очікувалося. Після другого туру, який відбувся 7 лютого, лідер опозиції Віктор Янукович заявив про свою перемогу над прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. За останніми підрахунками, він має перевагу в три відсотки, а Тимошенко не готова поступатися. Очікується, що вона подасть судові позови щодо шахрайства в окремих виборчих дільницях, але міжнародні спостерігачі з усіх організацій, у тому числі з делегації, яку я очолював від імені Міжнародного республіканського інституту, вважають ці вибори в цілому вільними та справедливими, а проблеми, які виникали в ході голосування, такими, що не мали системного характеру.
Звісно, Тимошенко має повне право вдатися до юридичних дій, але буде шкода, якщо її зусилля призведуть до тижнів чвар і політичного паралічу. Українці цього мали вже досить за останні декілька років, у часи розчарування тими, хто пов’язаний із помаранчевою революцією 2004 року. За попередніми оцінками зарубіжних спостерігачів, ані проблеми, які могли мати місце в день виборів, ані спірні зміни, які були внесені до виборчого законодавства за три дні до виборів, не мали значного впливу на самі вибори.
Виключаючи несподіванки, Янукович отримає важелі влади як президент України. Дехто на Заході буде незадоволений результатами виборів. Вони бачитимуть у перемозі Януковича останній цвях у труну помаранчевої революції і волітимуть триматися на відстані від України. Це точно буде неправильним підходом. Лідерам на Заході необхідно співпрацювати з новим президентом і його командою відразу після його вступу на посаду. Ось декілька речей, які вони мусять зробити найближчим часом.
Запросити Януковича на Захід. У квітні президент США Барак Обама проводитиме саміт з питань ядерної безпеки, відтак участь Януковича у цій зустрічі на найвищому рівні була б хорошим початком. Країни ЄС також мають простягнути руку йому, визнаючи тим самим, що Україна є важливим сусідом.
Відвідати Київ. Західні лідери мають зробити Київ ключовим місцем для відвідування, а не дорогою до або з Москви. Це мають бути окремі візити.
Зміцнювати двосторонні комісії на рівні, який Обама створив з Росією минулого року. Робота з Україною може бути неприємною, але альтернатива тримати дистанцію ще гірша, особливо коли Москва почне агресивно співпрацювати з новим урядом у Києві.
Європейський Союз має рухатися вперед — до завершення угоди про вільну торгівлю з Україною та лібералізації візових відносин. Він також має наголосити, що майбутнє членство в Європейському Союзі, хоч і не в найближчому майбутньому, не в найближчій перспективі, є можливим. Двері до Європейського Союзу мають залишатися відкритими для України, якщо вона ухвалить необхідні реформи протягом найближчих декількох років.
Уникати тиску щодо членства в НАТО, зважаючи на те, що наразі більшість українців не підтримують вступ до Альянсу. Вкидання цього питання тепер в політичну дискусію в Україні контрпродуктивно, але НАТО також має тримати свої двері відкритими.
Чинити тиск щодо відновлення Міжнародним валютним фондом (МВФ) кредитування, якщо парламент України та його лідери припинять фіскальну політику, що призводить до інфляції і нездійсненних соціальних програм.
Зі свого боку Янукович має зробити наступне.
Призначати осіб на державні посади на основі досвіду й таланту, а не тільки в якості плати за політичні послуги, включаючи представників Блоку Тимошенко. Особливо важливим є рішення щодо заміни Тимошенко, зокрема, чи вона повинна піти сама у відставку чи парламент має її відправити у відставку. Переживши майже 15-відсоткове падіння ВВП минулого року, Україна не може дозволити собі постійні затримки у відновленні економіки.
Залишити на своїх посадах людей, які добре працюють на Заході, зокрема таких, як посол Олег Шамшур у Вашингтоні. Збереження кадрового персоналу матиме заспокійливий вплив на Захід.
Відвідати Брюссель і Вашингтон якомога швидше. Тут існує імідж Януковича як проросійського кандидата. Відвідання західних столиць допоможе зняти підозрілість щодо нього.
Поліпшувати відносини з Москвою, які погіршилися за президентства Віктора Ющенка, але водночас захищати інтереси України в питаннях, що стосуються енергетичної безпеки і Чорноморського флоту. Аналогічним чином не піддатися російському тиску щодо визнання сепаратистських грузинських регіонів Південної Осетії й Абхазії.
Уникати спірних питань, як-от запровадження російської мови як другої офіційної. Це може викликати неприємні дебати в парламенті й невиправдано відволікатиме увагу від таких питань, як, наприклад, економічні реформи. Потрібно зосереджувати увагу на невідкладних потребах, включаючи оплату газових рахунків Росії і відновлення допомоги МВФ на основі бюджетної дисципліни.
Намагатися не наполягати на дострокових парламентських виборах. Дехто в його партії розглядає це як спосіб підвищити свій контроль над законодавчим органом. Останнє, що Україні потрібно, так це ще одні вибори. Попри вражаючі цифри явки (68%), люди хочуть, щоб їхні лідери ефективно керувати країною, а не брали участь у нескінченних виборчих кампаніях.
Україна з населенням 46 млн. чоловік стратегічно розташована між Росією та країнами Європейського Союзу. Вона має величезний потенціал, щоб зробити свій внесок у європейську стабільність і безпеку. Це важливо саме по собі, а не тільки через російську призму. Україна тільки-но провела ще одні вибори після парламентських виборів 2006 і 2007 років і повторних президентських виборів 2004 року. Останні вибори пройшли у відповідності міжнародним стандартам, що є великим досягненням у цій частині світу. Хоч би що західні лідери думали про Януковича, вони повинні подолати свою «втому від України» і співпрацювати з країною, її лідерами, її народом більше, ніж вони це робили в минулому.
Девід КРАМЕР — старший науковий співробітник Трансатлантичного німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки (ГМП), який займається питаннями, що стосуються Росії, Євразії та розширеної Європи, а також демократії та прав людини.
