«Вона відображає нашу сувору дійсність і ставить злободенні питання, — говорить організатор заходу Костянтин Кудряшов, котрий є ревнісним шанувальником російського андеграунду. — Це музика для розуму».
Однак ця пожива для розуму дуже вже позбавлена смаку. Пісня під назвою «Убий янкі!» хвилює голови віршами такого змісту: «Спаліть магазин з американцями! Киньте у валютний магазин цеглину. Підірвіть гранатою їх красивий «Шевроле». Надряпайте букву «х» на їх товарних знаках! Убий янкі! Убий янкі і всіх, хто любить янкі!»
Пісня не фігурує в списках поп шлягеров — деякі радіостанціїнаклали на неї заборону — однак вона знаходить своїх шанувальників серед начитаних і освічених, але таких, що стали жорстокими студентів, бунтарів, одягнутих у шкіру, а також нечесаних хіпі. Об’єднані своєю молодістю, вони являють собою благодатний грунт для антиамериканізму.
Подібні настрої навряд чи відображають пануючу тенденцію: опитування громадської думки показують, що не так багато росіян відчувають неприязнь до американців. Однак ворожість пов’язана з тугою за радянськими часами, коли СРСР був сильною державою, а також за хвилюючими мотивами у виконанні хору Червоної Армії. «Думаю, цілком зрозуміло, що означає ця пісня», — вважає студент Московської державної академії інформаційних технологій Олександр Шалімов, котрий був присутнім на недавньому концерті в музеї Маяковського, котрий розташований просто через дорогу від штаб-квартири ФСБ на Луб’янці.
Він сприймає слова пісні буквально. Інші, включаючи її автора, пропонують більш образне тлумачення. «Я не впевнений, що треба йти й фізично винищувати американців, — вважає Дмитро Нечаєв, студент останнього курсу Московського державного інституту економіки. — Передусім, потрібно убити янкі в самому собі».
Дебати викликають легкий неспокій у автора пісні — ветерана російського андеграунду. «Нікого не треба вбивати на моїх концертах, — говорить автор і виконавець, начебто філософ Олександр Непомнящий. — У мене багато інших пісень, але вони завжди просять виконати «Убий янкі!».
Відмовившись на недавньому концерті виконати цей антиамериканський гімн, він був засвистаний фанатами, що заспокоїлися тільки після того, як Непомнящий погодився заспівати іншу, трохи менш підбурливу пісеньку зі свого репертуару. «Купуйте тампони «Тампакс», жуйте жуйку «Спеармінт», їжте батончики «Снікерс», пийте «Херші», — завивав він. — Все одно куля вас знайде. Все одно, куля вас знайде». Глядачам вона сподобалася і ті стали голосно йому підспівувати.
Для деяких молодих росіян убити американців — вельми популярна ідея. У фільмі «Брат-2», що став хітом нинішнього року, розказується про російського красеня, професійного вбивцю Данила, який їздить із Нью-Йорка до Чикаго, щоб вибивати з людей мізки. Шанувальники фільму створили веб-сайт, а приголомшені критики — свої. В Інтернеті виникла полеміка, в ході якої висловлювалися думки «за» і «проти» вбивств на грунті ксенофобії. «З якою байдужістю Данило вбиває чорних і українців та затуляє рот американцям. Нам треба більше таких фільмів», — пише шанувальник «Брата-2» з Ульяновська — рідного міста Леніна. Це викликає гнівну відповідь із Москви: «Ви неотесані хлопці, що пишаються мерзотником, котрий вбиває американців. Ви всі — дурні. Якби не було американців, нами б правив Гітлер». Тут же встряє в розмову інший москвич, що прагне помсти: «Мені подобається цей фільм, тому що в ньому показують американців такими, якими вони є насправді, — виродками... Потрібно безкоштовно послати на США ракети!»
Директор популярної московської музичної станції «Наше радіо» називає це «ефектом маятника». Нещодавно, на початку 90-х років, — говорить він, — американська поп-культура і символи успіху цінилися дуже високо. «Зараз же молоді люди вважають простих американців бевзями, що жують жуйку і гамбургери. Цей стереотип замінив собою старий образ молодого бізнесмена, котрий досягає успіху». Таке зрушення у свідомості забезпечив Непомнящому запаморочливий успіх, але одночасно допоміг і його лютим противникам — таким групам, як «Розумово відсталі», «АК-47» і «Сплін». Кудряшов — шанувальник музичного андеграунду — говорить, що Непомнящий має міцні позиції на ринку: «Він знайшов свою нішу в цьому напрямкові мистецтва».
Насіння, яке розцвіло пишним цвітом у пісні «Убий янкі», було кинуте в грунт під час війни в Персидській затоці 1991 року. Відтоді Непомнящий постійно намагався щось підправити в текстах своїх пісень, а нинішній варіант викристалізувався в ході торішнього натовського бомбардування Югославії. Після перших березневих повітряних ударів біля американського посольства пройшли демонстрації. Протестуючі лили фарбу, жбурляли каміння й викрикували через портативні мегафони слова пісень Непомнящего та інші образи на адресу США. Міліція поклала край цим протестам після того, як якийсь чоловік у камуфляжі під’їхав на машині й спробував вистрілити по посольству з гранатомета. Коли зброя заїла, він відкрив вогонь з автомата Калашникова. Ніхто не був пораненим, однак фасад будівлі посольства зрешетили кулями. Непомнящий говорить, що брав участь у декількох мітингах, але стрілянину пропустив.
За словами поета, він особисто не має нічого проти американців і називає Джіммі Гендрікса, Джіма Моррісона і Курта Кобайна видатними людьми. Однак йому важко було назвати будь-кого з тих американців, що живуть зараз, хто б був йому симпатичним. Сам поет-пісняр є шанувальником музичної течії, згідно з якою янкі потрібно убити в самому собі. «Треба... знищити всі цінності ліберального, постіндустріального суспільства», — вважає він.
Однак ця важковловлювана відмінність незрозуміла тим, хто приходить на його концерти. Під час перерви на одному з них у клубі неподалік від МДУ Непомнящий спробував пояснити, що він має на увазі, коли говорить про свої складні стосунки з Америкою. Парубок, що стояв недалеко сердито вигукнув: «Я ненавиджу всіх американців!» Інший між двома ковтками пива пробурмотів щось непристойне і пригрозив поету кулаком. Непомнящий велів їм заткнутися.
Популярність серед шанувальників андеграунду не приносить музиканту великих прибутків. У великих музичних крамницях його не дуже якісні записи не продають, а його шанувальники, більшість із яких зазнає фінансових труднощів, прагнуть робити піратські копії. Під час гастролей він разом зі своїми друзями часто спить на підлозі. Його улюбленим московським притулком є метро.
Презирливо ставлячись до того, що він називає «масовою культурою супермаркету», Непомнящий говорить, що хоче залишитися вірним традиції протестного мистецтва, що сягає своїм корінням у часи колишнього СРСР, коли дисиденти писали самвидавські книги, а музиканти альтернативних напрямків записували в себе вдома касети, що дістали назву магнітвидав. За його словами, змінився лише об’єкт, проти якого скероване це мистецтво. У радянські часи ворогом був задушливий комуністичний конформізм. Зараз, — говорить Непомящий, — це обмежена ортодоксальність капіталізму американського типу. «Ви називаєте це «американською мрією», а я — цінностями великого супермаркету. Ви приходите і вибираєте, що хочете: Госпела, «Бхагавад-Гіту», російські яблука в тісті або зібрання творів Фолкнера». Дана тема йому цікава. «Чим більше ми споживаємо, тим більше залежимо від споживаного. Я гадаю, що аскетизм є однією із основних передумов людської свободи», — говорить він, запалюючи сигарету «Мальборо Лайт».
Wall Street Journal,
1 листопада
