Отже, кордони позначені. У момент, коли промислово розвинені країни «Групи восьми» зустрічаються в Хайлігендаммі, сили, що зібралися для боротьби з глобальним потеплінням, сконцентрувалися в протиборствуючих таборах. Німеччина та Велика Британія домагаються проведення в терміновому порядку переговорів за новим договором про зміну клімату, для того, щоб він набрав чинності після закінчення дії Кіотського протоколу в 2012 році. Вони кажуть про жорсткі заходи щодо обмеження викидів вуглецю й підвищення температури у світі до двох градусів Цельсія протягом наступних чотирьох десятиліть. Сполучені Штати, пропонуючи власну ініціативу, виступають проти цільових показників і термінів, які їм уявляються довільними.
Ми спостерігатимемо, як розгортатимуться події. Однак поки Сполучені Штати та Європа дебатуватимуть, потрібно пам’ятати, що є деякі основоположні факти, що виходять за рамки суперечки. По-перше, наука дає чітку відповідь. Немає сумніву в тому, що на Землі спостерігається потепління, головною причиною якого є ми — люди. Щодня надходять нові факти, буде це остання доповідь організації «Грінпіс» про танення льодовиків на Евересті або зроблене минулого тижня відкриття про те, що Північний Льодовитий океан більше не поглинає вуглекислий газ. Вдумайтеся: найбільший у світі поглинач вуглеводу заповнений повністю.
По-друге, настав час діяти. На думку більшості економістів, ціна бездіяльності буде, ймовірно, на декілька порядків вищою, ніж витрати, пов’язані зі вживанням термінових заходів. Збиток, заподіяний ураганом «Катріна» Новому Орлеану, можливо, і не пов’язаний з глобальним потеплінням, однак, він є корисним попередженням про фінансові й соціальні небезпеки, що виникають у разі невчасних дій. Не менш очевидне й те, що ми не можемо собі більше дозволити нескінченно аналізувати варіанти, які маємо. Сьогоднішнє чергове рішення — активне прагнення торгувати вуглецевими квотами — це лише один з видів зброї в нашому арсеналі. Нові технології, енергозбереження, проекти в галузі лісоводства й види палива, що відновлюються, а також приватні ринки — все це повинно стати частиною довгострокової стратегії, включаючи адаптацію. Зрештою пом’якшення гостроти проблеми не може повністю її вирішити.
Є й третій аспект, який, на мою думку, є найважливішим. Це основне питання про справедливість — питання про цінності, що є одним із головних моральних імперативів нашої ери. Глобальне потепління позначається на всіх нас, проте, воно позначається на всіх нас по-різному. Багаті країни мають у своєму розпорядженні ресурси i ноу-хау для того, щоб пристосуватися. Африканський фермер, який втрачає врожаї або худобу через засуху й пилові буревiї, або житель острова Тувалу, який боїться, що його село може скоро опинитися під водою, безмежно вразливіші. Йдеться про знайомий вододіл: заможні—бідні, Північ—Південь. Якщо казати прямо, то розв’язання проблеми глобального потепління, запропоновані розвиненими країнами, не повинні здійснюватися за рахунок менш удачливих, що мешкають по сусідству з нами, на нашій планеті. Як же ми зможемо досягнути мети в галузі розвитку, сформульовані в Декларації тисячоліття, зокрема наполовину скоротити масштаби убогості, так урочисто проголошені на попередніх зустрічах «Групи восьми», якщо сподівання країн, що розвиваються, про більшу участь у глобальному процвітанні не поважаються?
Почуття людського виміру повинне бути керівництвом для дій під час розв’язання будь-якої проблеми, яку ми, народи світу, повинні спільно долати, включаючи зміну клімату. Я вважаю це своїм обов’язком, частиною священного обов’язку, захищати те, що є фундаментальним принципом Організації Об’єднаних Націй. Кожного дня я проходжу вестибулем штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, де в цей час експонуються роботи деяких із найвідоміших у світі фотожурналістів. На них збережені обличчя й голоси людей, дуже часто приховані від нашого погляду й позбавлені можливості бути почутими, зі всіх кутків планети, повсякденне життя багатьох з яких повне важких знегод, що посилюються зміною клімату.
Наші дискусії в Раді Безпеки, нерідко нудні вправи в малозрозумілій для непосвячених дипломатичній риториці, іноді несподівано пожвавлюються — і на короткi миті стають будь- чим, тільки не дипломатичною за тоном розмовою. Я згадую одну дискусію в квітні, на якій представник Намібії розповідав про своє сприйняття загроз, що витікають зі зміни клімату. «Це не академічне питання, — майже прокричав він. — Це питання життя й смерті для моєї країни».
Він розповів, як пустелі Наміб і Калахарі розширюються, знищуючи сільськогосподарські угіддя й роблячи цілі регіони незаселеними. Це примусило мене згадати про мою країну — Корею, яка все частіше й частіше задихається в пилюці піщаних бур, що проносяться над Жовтим морем, і які зароджуються в пустелі Гобі, що захоплює все нові простори. Малярія вже лютує в районах, в яких колись про неї нічого не знали, розповідав представник Намібії. У місцях, що славилися своєю біорозмаїтістю, зникають окремі види рослинного й тваринного світу. Проти країн, що розвиваються, подібних його власній, все частіше ведеться, за його словами, «біологічна або хімічна війна малої інтенсивності».
Це — сильні почуття, що йдуть з життя, а не плід уяви. Для тих, хто живе в розвинених країнах, важливо це почути й зробити відповідні дії. Це ідея, яку я представлю в найближчі дні в Хайлігендаммі. Ось чому я скоро оголошу про скликання спеціальної наради високого рівня щодо зміни клімату, яка відбудеться в Нью-Йорку до початку щорічної сесії Генеральної Асамблеї, як це пропонують зробити Бангладеш, Нідерланди, Норвегія й Бразилія, а також Сінгапур, Барбадос і Коста-Ріка. Ось чому я нещодавно призначив трьох спеціальних посланців, завдання яких — бути виразником інтересів і сподівань держав найбільш вразливих до впливу зміни клімату, в яких проживає переважна більшість населення світу.
Я вітаю недавню заяву президента Джорджа Буша про те, що й він виступить з американською ініціативою збереження клімату. Я наполегливо закликаю зробити це в рамках глобального дискусійного форуму ООН, для того, щоб наша робота була взаємодоповнюючою й мала взаємопідсилюючий ефект. У грудні світові лідери зберуться знову на Балі для закріплення того, що буде досягнуто в Німеччині цього тижня й на подібних подальших зустрічах.
І все ж давайте пам’ятати. Угода в рамках «Великої вісімки», яка не буде загальносвітовою зі свого охоплення, навряд чи може розраховувати на те, щоб запропонувати розв’язання цієї глобальної проблеми. Настав час для нового мислення й для нової парадигми загальної участі. Ми вже не можемо все робити по-старому.
Стаття Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна вперше була надрукована The International Herald Tribune. Газета передруковує статтю з дозволу Представництва ООН в Україні
