Голова Європейської комісії Романо Проді нарешті розставив перші крапки над першими «і», пояснивши публіці, чого й коли має досягти Європейський Союз і що буде в іншому випадку.
Це виглядає приблизно так. Євроскептики отримують запевнення, що в складі ЄС на час закінчення мандата Проді (тобто на 2005 рік) має налічуватися 28 країн. Дату прийому перших членів теж визначено — 1 січня 2003 року. Навіть якщо жодна із країн-кандидатів на той час усе ще не буде готова до вступу, все одно до цього дня необхідно завершити масштабні інституційні реформи ЄС, бо інакше Союз просто буде не в змозі розширитися. Реформи мають спричинити утворення спільного європейського уряду, рішення якого ніхто не зможе заблокувати. Перші ознаки того, що це неможливо, Проді вбачає в реакції ЄС на прихід до влади в Австрії радикально правих. Європа має створити власну єдину армію — і, як висловився Проді в одному з інтерв’ю, при цьому не матиме значення, як саме вона називатиметься. Коли ж цих бажаних результатів не вдасться досягти — кінець може бути сумним. Без досягнення вищого рівня єдності на Європу чекає зникнення з карти світу, а навіть на найпотужніші держави ЄС чекає незавидна роль маргіналів на узбіччі великих подій.
Поки що революційні проекти лягають на грунт чималих проблем. Випадок з Австрією блискуче продемонстрував, що щось негаразд із демократією там, де узагалі не повинно б виникати жодних проблем. І водночас різні джерела вирішили, що далеко не всі країни—члени ЄС з однаковим ентузіазмом ухвалювали рішення щодо Австрії. Обпікшись раз, вочевидь, ЄС буде вимагати від країн-кандидатів набагато більшої «святості», ніж від давніх членів. Отож Проді так наполегливо рекомендував Латвії під час візиту до Риги лібералізацію законодавства з питань громадянства, пом’якшення закону про мови, більшу інтеграцію суспільства. Представники різних департаментів Європейської комісії прямо дають зрозуміти, що далеко не всі проблеми в цьому плані вирішено в Чехії, Естонії, є величезні проблеми в Польщі тощо. Приймати нових членів «сируватими» ризиковано. Зважитися на масштабне розширення, не владнавши власних проблем, ризиковано ще більше.
Сьогоднішня Західна Європа, незважаючи на оптимізм Проді, ще дуже далека від створення єдиного уряду, як свідчать французько-британська «яловича війна», баталії навколо відсоткових ставок, постійна особлива думка не лише Британії, але й інших країн.
Те, що Західна Європа залишається в тіні Сполучених Штатів у сфері великої політики, навряд чи потрібно зайвий раз доводити на балканському прикладі. І здається, поки що не проглядається тенденції до зміни ситуації хоча б на власному континенті. На це треба принаймні багато часу і потрібні справжні спільні інтереси. І саме тоді вже можна було б говорити про якусь європейську армію, яка б не виконувала накази штабу НАТО, а була інструментом власної доктрини — і тоді неминуче настали б ускладнення з НАТО, що сьогодні видається просто неможливим.
Очевидно, не без впливу цих причин євро вперто програє в конкуренції з доларом, що лише збільшує вплив євроскептиків. Очевидно, що іще більше його підніме «турецьке питання», саме по собі нині здатне підривати ЄС — навіть ураховуючи згоду всіх 15 країн ЄС зарахувати Туреччину до країн-кандидатів. Отже, Проді був не таким далеким від істини, заявляючи, що ЄС може зникнути в разі, якщо не стане лідером.
Утім, нас це поки що стосується мало. Борис Тарасюк та його колега з головуючої нині в ЄС Португалії — Жаїме Гама погодилися на тому, що сьогодні питання про можливий вступ України можна вважати далекою перспективою і що сьогодні Україні ще потрібно багато чого навчитися і зробити. А до того часу — або рак на горі свисне, або щось зміниться. І в Україні, і в ЄС, і у світі. Може, навіть не на гірше.
