За час свого політичного правління Борис Єльцин породив безліч символічних образів. Найяскравішим у пам’яті народу залишається звернення до сепаратистськи налаштованих лідерів тоді вже колишніх радянських республік: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути». У ці дні і тижні майже всі держави — спадкоємці Радянського Союзу, що розпався, — святкують 15-річчя незалежності. Однак стільки суверенітету, скільки вони змогли б проковтнути, вони все одно не взяли. Ефективно зробити це вийшло лише у трьох країн Балтії, які свого часу сильніше за всіх билися в ланцюгах радянської влади. Цієї осені Латвія прийме у себе самміт НАТО, досить наочно демонструючи незалежність від Москви, за яку багато хто все ще б’ється. Грузія, яка серед них є, напевно, найбільш бойовитою, серйозно прагне прилучитися до західного співтовариства: стати членом ЄС і вступити до НАТО. Однак на це у неї не вистачає потужності — Росія тримає й тягне скрізь, де тільки може. Заборона на ввезення грузинських вин, а також посилення газової політики стали символами економічної залежності, з якої Грузії без допомоги Заходу не вибратися. А під личиною миротворчого контингенту, розміщеного в Південній Осетії, російські військові досі залишаються на грузинській території. При цьому ще рік тому жевріла надія на створення вільного суспільства на пострадянському просторі, коли киргизького президента Акаєва було вигнано з країни. Багато хто навіть вірив у такий собі ефект доміно, в те, що авторитарні режими перекинуться один за другим. Однак камінці доміно встояли. Це відбулося ще й тому, що відсутнє демократичне коріння: люди не розуміють, що народ може сам визначати курс своєї країни.
Щодо Росії, яка вийшла зі смуги економічного лиха і виступає на світовій арені більш упевнено, ніж будь-коли з часів отримання незалежності, то й вона не є прикладом чудового перетворення. В Росії існує багато свобод, але Москва ще тугіше, ніж раніше, натягує помочі. Президент Путін захотів повернути колишню силу держави — і йому вдалося досягти всесилля її. Немає справжньої конкуренції між партіями, телебачення під натиском стало зовсім ручним, а найважливіші газети знаходяться під контролем Кремля. Таким чином, «великому народу» загрожує небезпека знову опинитися в залежності від дозованого державою обсягу інформації — залежності, з якої він так прагнув вирватися 15 років тому.
Багато хто побоюється такого ж розвитку подій на Україні. Призначення новим прем’єром Віктора Януковича стало символом краху «помаранчевих» надій на розквіт. Саме Україна наполегливо йшла шляхом досягнення своєї внутрішньої та зовнішньої незалежності, яка існувала тільки на папері. Революція дворічної давності була чимось більш глобальним, ніж початок зміни політичного курсу. У ній знайшло своє вираження наполегливе прагнення всього народу звільнитися від ярма поступливого режиму і самостійно вирішувати долю своєї країни. Куди це приведе, досі неясно.
Для Молдавії та Грузії, які входять до числа найбідніших країн Європи, їхня нехай формальна, але все-таки незалежність повинна колись принести свої плоди. Вже зараз у цих країнах створено правові системи, орієнтовані на західні аналоги. До добробуту населення там ще далеко, і пройде ще багато часу, оскільки ці країни залежать від російського ринку, а західний для них поки закритий. Але це не може тривати вічно, і завдання ЄС — допомогти цим країнам. Перспективи членства в ЄС поки не існує, однак ЄС повинен надати підтримку демократіям у колишніх радянських республіках по максимуму. А Москва має навчитися поважати це.
