Паризький саміт Україна — Європейський Союз був, як і передбачалося, сповненим різних добрих слів, оптимістичних заяв, побажань. Проте чи стала Україна бодай на міліметр ближчою до ЄС — залишається великим питанням. Поки що на самітах обговорювається лише співробітництво. Iз закриття Чорнобильської станції, наприклад. Або в торгівлі — зроблено, зокрема, перший реальний крок у вигляді домовленості про безквотову торгівлю текстилем. За успіх можна вважати й слова президента Франції Жака Ширака під час його зустрічі з Леонідом Кучмою напередодні саміту — помогти Україні в процесі європейської інтеграції — обов’язок і необхідність. Ширак це, очевидно, говорив від імені головуючої в ЄС до кінця року Франції.
Представник України при ЄС Роман Шпек заявив Інтерфаксу: «Наше гасло — від співробітництва до інтеграції. Україна бачить себе в ЄС». Інше питання — чи бачать Україну в ЄС «європейці». Головним питанням самітів за ЄС залишається виконання угоди про партнерство та співробітництво, що, разом зi вступом України до Світової організації з торгівлі має в результаті дати зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Про підготовку до створення цієї зони сторони, за словами Шпека, вже домовилися.
ЄС офіційно досі не висловився з приводу того, як він розглядає майбутнє своїх відносин з Україною — як з партнером (подібно до країн Північної Африки), як з потенційним членом (як з Болгарією чи Румунією), або ж як з особливою країною, яка є європейською, але не є членом ЄС (наприклад, Швейцарією чи Норвегією). Давні українські зауваження на тему — Болгарія та Румунія нічим особливим від України за станом економічних, політичних, соціальних, законодавчих реформ не відрізняються, але визначені як країни «другої хвилі» розширення Євросоюзу — ЄС відразу відкидав. Наявність політичних мотивів при визначенні кандидатів на вступ до ЄС тепер не відкидає жодна сторона. Як сказав один iз західних дипломатів, попри все, «російський фактор» не може використовуватися як причина «гальмування» українських євроінтеграційних намірів. І якщо Україна дійсно прагне інтеграції — мало-помалу вона має це доводити конкретними справами (реформами, зростанням рівня життя, приведенням законодавства у відповідність до визнаних норм). Деякі з західноєвропейських експертів, політиків, чиновників директоратів Європейської Комісії казали «Дню», що Україна має не менше шансів увійти до ЄС, ніж Туреччина. Але все залежатиме від того, як пройде початок розширення. Українські дипломати признаються, що поки що не відчувають сприйняття України як «своєї» в цій бажаній Європі — хоча за політичної необхідності навіть цій, сьогоднішній Україні може бути зроблена певна недвозначна пропозиція.
Перші сигнали своєї готовності розпочати більш серйозний, ніж зараз, діалог Україна вже подала — указом Президента Кучми створено спеціальний орган з приведення законодавства до європейських стандартів, напередодні саміту ухвалено державну програму європейської інтеграції. Настільки ж чітких сигналів від ЄС поки що немає. Що не означає, що все має завмерти на питаннях допомоги ЄС на добудову ядерних блоків, більш або менш вільної торгівлі, якихось кредитних ліній. Це, звичайно, теж необхідно. Але обидві сторони мали б усвідомити, що новий поділ Європи нічого доброго не може принести жодній з них — а відтак, одним варто подолати відсталість, «совковість» і бідність. Іншим — пиху й відірваність від реалій. І поменше гасел.
