Було б приємним сюрпризом, якби цієї зими Росія не перекрила Україні газовий кран. Утім це сталося, як і очікувалося, внаслідок розвитку подій за минулі тижні й брудної кампанії взаємних звинувачень, оркестрованих «Газпромом», «Нафтогазом» і владою Москви та Києва щодо невиконання передбачених контрактами умов. Про те, що Росія давно використовує газові суперечки як зброю, добре відомо, і про це добре пам’ятають.
Але чому саме у цьому місці, а не деінде у світі, газовий конфлікт постає і відчувається так гостро? Чому Лівія навіть у дні повної міжнародної ізоляції могла продавати газ і при цьому ніхто не чув про якісь війни?
Виявляється, головною причиною є політика. Росія не може відкрито шантажувати будь-кого, але вона завжди хоче чинити тиск на Україну. Все це відбувається в контексті сучасного політичного сум’яття, а газове ембарго ще більше поглиблює особистий конфлікт між президентом і прем’єр-міністром. Ставки є високими — йдеться про великі гроші, яких вимагають енергетичні посередники.
Серед безкінечних фальшивих звинувачень і обливання брудом важко зрозуміти, що насправді відбувається. Що конче потрібно, так це транспарентність усіх процесів і неупереджений міжнародний арбітраж, який може запобігти подібному розвитку подій у майбутньому.
Якби Україна, член СОТ, провадила прозорі переговори з Росією, яка прагне вступити до цієї міжнародної торговельної організації, якби вона вимагала міжнародних гарантій і погодилася платити узгоджену ринкову ціну, то росіяни не мали б іншого вибору, як подавати газ. Можливо, обидві сторони мають особисту зацікавленість у роздмухуванні цього конфлікту? Незалежно від того, які секрети заховані в шафах політиків, завжди найбільше постраждають звичайні українські громадяни, які діють з добрими намірами.
Зрозуміло, що інші європейські країни, включаючи країни Європейського Союзу, наступними відчують наслідки російсько-українського конфлікту. Австрія, Болгарія, Греція, Польща, Румунія, Словаччина, Італія та Угорщина вже зробили заяви про наслідки скорочення поставок газу, що завдає їм збитків. «Без попередження і в повній суперечності запевнень, які давались Європейському Союзу вищим керівництвом Росії та України, постачання газу деяким країнам-членам ЄС було значно скорочено. Така ситуація є абсолютно неприйнятною», — йдеться в офіційній заяві Європейської комісії та Чеської Республіки, яка головує в ЄС.
Така чітка позиція ЄС може злякати когось, але, на мою думку, вона є запізнілою. Союз мав би чинити тиск на обидві сторони конфлікту до того, як «молоко розлилося». Немає сумніву в тому, що краще пізно, ніж ніколи. Але я вважаю, що небезпеку можна було б відвернути, якби рішучі дії було вжито в належний час.
Як будь-яка криза, ця також закінчиться одного дня. Будемо сподіватися, що всі, хто постраждав від наслідків цієї кризи, зроблять належні висновки. Я переконаний, що в усьому Європейському Союзі не залишилося нікого, хто б ставив під сумнів необхідність створення справжньої всеохоплюючої енергетичної політики ЄС, основаної на принципах єдності та солідарності. Що стосується росіян, то вони повинні розуміти, що в часи економічної кризи попит на нафту і газ різко зменшиться і вони можуть опинитися у становищі, коли буде потрібно боротися за те, щоб зберегти обсяги продажів на нинішньому рівні. Українці, зі свого боку, для того, щоб захиститися від чергової газової війни в наступні роки, мають вирішити назавжди, чи для них краще приховувати власні газові контракти, чи робити вибір на користь транспарентності й міжнародного моніторингу.
