Зустріч керівників країн — учасниць Співдружності, що відкривається сьогодні в російській столиці, виглядає дуже несхожою на попередні такі саміти вже своєю напруженою атмосферою. В СНД давно погодилися з нереформованістю й аморфністю цієї організації — останній спалах емоцій у Кишиневі призвів до недовгої появи у виконавчому секретаріаті Бориса Березовського, що перетворило Співдружність на заручницю внутрішньоросійських політичних змагань, однак життя їй не додало. Однак тепер у ролі реаніматора виступатиме новий президент Росії. А він діє скоріш хірургічно — залишає лише те, що відповідає його уявленню про власні інтереси.
Колись Володимир Ленін назвав свого спадкоємця Йосипа Сталіна «поваром гострих страв» (ОСТРЫХ БЛЮД). Президенти країн СНД можуть адресувати таке порівняння Володимиру Путіну. До нього в Росії з відвертістю не давали зрозуміти, що за поступки треба сплачувати поступками. Що Росія, зацікавлена в незалежності своїх сусідів, зацікавлена також у збереженні власної сфери впливу. Не виступали в ролі натхненних захисників «російськомовного населення», звинувачуючи майже всіх своїх сусідів — за винятком хіба що Білорусі, де влада ставиться до рідної культури відверто по- яничарськи, — в дискримінації російської мови. Президенти звикли вирішувати свої проблеми шляхом особистих домовленостей з Борисом Єльциним — уже зараз очевидно, що домовлятися з його спадкоємцем буде дуже важко. У пострадянських столицях тільки замислювались, чи можна запроваджувати візи і чи не образить це росіян — Москва повідомила, що готова йти на такий крок першою.
Нове російське керівництво вже не мислить категоріями Радянського Союзу — і це добре. Однак воно, очевидно, обтяжене мріями про велику регіональну роль бідної й політично нестабільної країни — і це небезпечно. Для Росії колишні радянські республіки — вже не бунтівні окраїни, однак ще й не рівні партнери. І саме тому страви Володимира Путіна виглядають розрахованими на неслухняних вихованців, а не на приємних гостей...
