Заява Віктора Ющенка про те, що він має намір святкувати День перемоги в Україні, одразу викликала бурхливе обговорення. Деякі російські ЗМІ охарактеризували таке рішення не інакше як демарш російському керівництву. Чи так це?
Навряд чи. Безсумнівно, реакція Кремля може виявитися хоча й не публічно, але досить жорсткою. Досить пригадати скандал у Росії в зв’язку з тим, що на урочистості 9 травня відмовилися приїхати лідери Естонії й Литви. Щоправда, ситуація з рішенням Президента України кардинально відрізняється: він не давав жодних оцінок історичним подіям і не висловлював свою думку щодо самого святкування в Москві. Понад те, йдеться не про однозначну відмову відвідати урочистості в Росії, а про компромісне рішення. «Я ніяково почуватимусь, якщо в Києві зберуться ветерани війни, а я стоятиму на іншій трибуні. Я вважаю, це легко зрозуміє і пан президент Володимир Володимирович Путін, й інші мої колеги», — заявив минулої суботи Президент України. При цьому, повідомляє Інтерфакс-Україна, Віктор Ющенко зазначив, що має намір відвідати Москву 8 травня.
Проте вже вчора прес-секретар глави держави Ірина Геращенко заявила, що графік Віктора Ющенка на День Перемоги 9 травня поки що перебуває в стадії доопрацювання. Чи означає це, що рішення Президента буде «відкориговано»?
Нагадаємо, що наприкінці минулого тижня Київ відвідав президент Грузії Михаїл Саакашвілі. Цілком можливо, що питання московських заходів у травні обговорювалося під час переговорів. Як повідомляє Бі-Бі-Сі, грузинський лідер не має наміру відвідувати Москву в День Перемоги у зв’язку з підготовкою візиту американського президента Джорджа Буша, який прибуде до Тбілісі 10 травня.
Чи є заява Віктора Ющенка демаршем? Як на неї можуть відреагувати в Москві? Про це — думки експертів.
Олександр СУШКО, директор та експерт Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— Оцінки російських мас-медіа про нібито демарш Віктора Ющенка — справа самих російських мас-медіа. Бажано, аби ці оцінки були справді незалежними й об’єктивними. Про який демарш може йтися? 9 травня — це таке ж державне свято в Україні. Це день, коли керівництво держави завжди вшановувало ветеранів, які збираються на центральній вулиці Києва. В цьому випадку рішення Президента — абсолютно адекватне. Крім того, він заявив, що буде в Москві на день раніше для того, щоб разом із Володимиром Путіним також віддати шану іншим жертвам цієї війни. Тому тут немає жодної проблеми. Інша справа, що Росія аранжувала події навколо цього святкування у такий спосіб, що виглядає так, ніби всі зобов’язані бути у визначений час й у визначеному місці. Це певна російська традиція перетворювати вшанування жертв війни в якесь помпезне свято та ще ставити себе в його центрi. Вклад України в День Перемоги не менший. І в Україні також потрібно вшановувати її героїв і її жертви. Я не бачу помилки в рішенні Президента. Московське святкування більше стосується певних політичних амбіцій російської еліти, яка «закинула» цей захід на порядок денний міжнародних відносин і таким чином займається не стільки вшануванням ветеранів, скільки фліртуванням із міжнародним співтовариством на предмет того, хто поділяє російські трактування Другої Світової війни, а хто не поділяє.
Очевидно, що в Росії буде внутрішньо хвороблива реакція на рішення Віктора Ющенка. Але в результаті виборів вона була ще більш хворобливою. Це є право вибору цінностей, які сповідує держава. Звідки взагалі взялася думка, що «кожен порядний керівник повинен 9 травня бути в Москві»? Це — лише амбіції. У цьому разі українське керівництво знайшло компромісну форму — Віктор Ющенко візьме участь в урочистостях у Росії і він так само буде серед українських ветеранів, що є, на мою думку, більш важливо для Президента держави, аніж те, аби ще раз потиснути руку сусідньому президенту.
Марія ЛІПМАН, головний редактор зовнішньополітичного журналу «Pro et Contra», (Москва):
— Рішення Віктора Ющенка відрізняється від рішень лідерів Литви й Естонії, які відмовилися приїжджати до Москви, мотивуючи свою позицію тим, яку негативну роль відіграв Радянський Союз у їхній історії. Вільнюс і Таллінн заявили на політичному рівні про те, що дії Росії у минулому вони розглядають як окупаційні, які позбавили їх державності на тривалий період. Це справді різка позиція до сьогоднішньої Росії. Що ж до українського Президента, то він свою відмову бути присутнім 9 травня пояснює поважними причинами. На відміну від балтійських країн його аргументи зводяться не до політичного протесту проти тієї ролі, яку відіграє сьогодні або відігравала в минулому Росія. Це, звісно, значна різниця. Росія надає Дню Перемоги виняткової ваги — і внутрішньополітичної, і міжнародної. Для неї, безсумнівно, надзвичайно важливо знати, які країни будуть присутні, а які не будуть. Відсутність України — це річ значуща.
Поки що зарано говорити про те, чи зникло те напруження у відносинах України й Росії, яке з’явилось після помаранчевої революції. Хоча вже можна сказати: Росія утрималася від того, щоб зганяти досаду за свою ганебну поразку в Україні на відносинах із сьогоднішнім українським керівництвом. Мені здається, що сьогодні залишається надія на те, що майбутні відносини з Україною будуватимуться на реалістичній та прагматичній основі. Але рано про це судити, бо крім ураженого самолюбства, крім образ існує ще багато об’єктивних проблем у відносинах. Зараз можна сказати одне: те, про що говорили спочатку — неприйняття сигналів, відмова в перші дні припинити кримінальну справу проти Тимошенко, різкі російські заяви — все це відійшло вбік або зникло зовсім.
