Цьогоріч відзначається 45-та річниця публікації «Жіноча містика» (The Feminine Mystique) Бетті Фрідан. Сьогодні багато хто з соціальних консерваторів усе ще звинувачує Фрідан і фемінізм у тому, що вони спонукали жінок проміняти дім на роботу, дестабілізувавши тим самим сім’ї та наразивши на небезпеку дітей.
Але фемінізм завжди був скоріше наслідком приєднання жінок до робочої сили, ніж його причиною. В Західній Європі та Сполучених Штатах ранній капіталізм залучив безліч молодих незаміжніх жінок у такі галузі, як текстильна промисловість. Власники фабрик часто будували гуртожитки для розміщення молодих жінок-робітниць. Багато цих робітниць стало прибічницями рухів, що виступали проти рабства та на захист прав жінок, тоді як представниць середнього класу часто спонукала до дій (а часом і викликала у них заздрість) енергійна участь жінок, які працюють, у громадському житті.
До часу виходу книги Фрідан 1963 року капіталізм уже залучав заміжніх жінок до сфери послуг, що розширявся, інформаційного сектору, а також на конторську роботу. Ідеї Фрідан були адресовані поколінню жінок, які починали бачити в оплачуваній роботі щось більше, ніж просто тимчасову перерву між юністю та шлюбом, і були розчаровані тим, що суспільство продовжувало наполягати, що єдиним джерелом значення їхнього життя має бути роль домогосподарки.
Скрізь, де велика кількість жінок приєднується до робочої сили, починають розгортатися певні процеси. Жінки починають одружуватися пізніше і мають менше дітей, особливо якщо вони прагнуть дістати вищу освіту або займають більш високооплачувані посади. Вони також частіше кидають виклик законам і звичаям, що приписують їм нижчий статус у суспільній сфері або підлегле положення в сім’ї. Тоді уряди й роботодавці часто починають розуміти, що в їхніх інтересах взятися за усунення перешкод для повноцінної участі жінок.
Різке скорочення законів і звичаїв, що сприяли збереженню підлеглого становища жінок, протягом останніх 40 років було тісно пов’язане з підвищенням рівня зайнятості жінок на оплачуваній роботі. Права жінок найбільш обмежені в суспільствах, де жінки як і раніше істотно непредставлені на ринку праці, як, наприклад, на Близькому Сході.
Політолог Майкл Росс стверджує, що крайня гендерна нерівність у Саудівській Аравії й Об’єднаних Арабських Еміратах не є результатом незламності ісламської традиції. Це скоріше результат того, що прибутки від видобутку нафти змінили шлях економічного розвитку цих країн, скоротивши потребу в робочих місцях на виробництві, де історично залучали жінок до лав робочої сили, водночас заохочуючи створення робочих місць у будівельному секторі, де, як правило, домінують чоловіки. На мусульманському Близькому Сході багаті на нафту держави значно поступаються за показниками гендерної рівності небагатим на нафту країнам, таким як Марокко, Туніс, Ліван і Сирія.
Соціальні консерватори помиляються, звинувачуючи фемінізм у залученні жінок до лав робочої сили. Але жінки, які працюють, набагато більше схильні до прийняття ідей, породжених фемінізмом, і відмови від традиційних уявлень про шлюб. А коли жінки набувають економічного й політичного впливу, традиційне сімейне життя справді дестабілізуватиметься. У Західній Європі й Північній Америці кількість розлучень різко зросла, щойно заміжні жінки вступали на ринок праці в 1970-ті та 1980-ті роки, і більшість розлучень була ініційована жінками. І хоча кількість розлучень стабілізувалася у 1990-ті роки, кількість пар, які живуть разом, і позашлюбних дітей, продовжує зростати. Проте найкращий шлях до поліпшення сімейного життя сьогодні полягає не в ущемленні прав жінок, а у їхній подальшій економічній і політичній інтеграції. Збільшення впливу та заробітку жінок є великою загрозою для стабільності сім’ї в суспільствах, що характеризуються гендерною нерівністю, де жінки, які досягли успіху, часто противляться шлюбу.
У таких країнах, як Японія, Італія та Сінгапур, де умови шлюбу лишаються сприятливішими для чоловіків і жінкам складно поєднувати роботу та сімейне життя, жінки, які працюють, відкладають шлюб і материнство набагато довше, ніж у США, що призводить до зниження рівня народжуваності, яке ставить під загрозу майбутнє цих суспільств.
У міру набуття жінками колективних прав і особливо в міру того, як чоловіки починають приймати зміни в ролі жінок, багато руйнівних наслідків змін у сімейних відносинах зникає. У США рівень розлучень серед добре освічених жінок наразі набагато нижчий, аніж серед менш освічених жінок, і ймовірність вступу в шлюб у віці до 35 років серед тих жінок, котрі закінчили коледж і мають хорошу роботу, сьогодні вища, ніж серед більш традиційних жінок. У минулому, коли дружина-домогосподарка виходила на роботу, ймовірність того, що її шлюб розпадеться, зростала. Сьогодні вихід на роботу зменшує ймовірність розлучення. У сім’ях, де дружина працює протягом тривалішого часу, чоловіки, як правило, займаються дітьми більше і доглядають їх краще, що приносить помітну користь у вихованні дитини.
Звісно, шлюб ніколи більше не буде таким самим стабільним і передбачуваним, як тоді, коли у жінок не було альтернативи. Проте навіть там, де зміни в сімейному житті продовжуються швидкими темпами, їхні наслідки мають набагато менш негативний характер, коли жінки мають доступ до економічних прав, аніж коли не мають. У скандинавських країнах кількість народжених поза шлюбом дітей набагато більша, ніж у США, але діти матерів-одиначок мають набагато більше шансів на благополучне життя і проводять у середньому більше часу з обома біологічними батьками, тому що спільне проживання там стабільніше, ніж у багатьох американських сім’ях.
У бідніших країнах доступ жінок до оплачуваної роботи слугує набагато кращим індикатором потенційного добробуту дітей, аніж стабільність шлюбу. В деяких частинах Африки й Латинської Америки діти краще харчуються і мають кращий доступ до освіти в сім’ях, очолюваних жінкою, яка працює, ніж у сім’ях із двома батьками, де прибуток приносить чоловік. Харчування та здоров’я дітей в очолюваних жінками сім’ях у Кенії, Малаві та на Ямайці, наприклад, не поступається харчуванню та здоров’ю дітей із сімей, очолюваних чоловіками, попри нижчий рівень прибутків.
Аж ніяк не будучи загрозою для сімейного життя, подальший прогрес у сфері прав жінок може бути найкращим шляхом до створення міцних, хороших сімей.
Стефані КУНЦ викладає історію й займається дослідженнями з питань сім’ї та шлюбу в Evergreen State College в Олімпії, штат Вашингтон, а також є директором з досліджень і громадської освіти Ради сучасних сімей.
