Останнім часом українська влада активно діє за шаблонами часів Віктора Ющенка. Якщо заборони на візити до України були свого часу зняті з одіозних російських політиків Юрія Лужкова, Костянтина Затуліна та подібних, то нині практика депортацій не лише повернулася, а й набула нових відтінків.
Висилка Юрія Мєшкова Москвою була сприйнята досить стримано. Про це говориться в листі російського посольства в Україні, надісланого на адресу українського МЗС. Можливо, цей епізод узагалі залишився б непоміченим, якби не подальша депортація одного з лідерів (старійшини) козачої общини «Соболь» Віталія Храмова.
Його звинуватили в незаконному здобутті українського громадянства, оскільки він не відмовився від громадянства російського. Інформація про це з’явилася ще 2008 року. Улітку стало відомо перше рішення про видворення козачого лідера за межі України — у зв’язку з порушенням Закону «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства». Храмов спробував оскаржити прийняте щодо нього рішення в Севастопольському апеляційному адміністративному суді. І ось колегія Окружного адміністративного суду Криму підтвердила незаконність здобуття Храмовим українського громадянства. Більше того, було визнано факт розпалювання ним міжнаціональної та релігійної ворожнечі в Україні, про що неодноразово повідомляли, зокрема, кримськотатарські організації. Храмова та керовані ним структури неодноразово викривали в проведенні або участі в рейдерських захопленнях не лише в Криму, а й у інших регіонах України. Про це багато писали в місцевій пресі. Грунтовне журналістське розслідування провела газета «Крымская правда».
За даними не лише українських, а й російських правоохоронних органів, за Храмовим тягнеться хвіст явно кримінальних справ. У інтернет-виданні «Досье компромат» міститься інформація, що «на початку 90-х років Храмов і його брат жили в Єсентуки, де останній, ймовірно, очолював місцеве організоване злочинне угруповання. У результаті перерозподілу сфер впливу брати змушені були тікати: один до США, другий — до Криму, причому, за деякими відомостями з джерел, що заслуговують на довіру, щойно в Ставрополлі у братів виникали конкретні проблеми з правоохоронцями, Віталій Храмов відвідував будинки ФСБ у Мінводах і П’ятигорську, після чого братам і його людям забезпечували «зелений коридор» для безперешкодного виїзду за межі краю».
На півострові Храмов був відомий як винуватець і організатор чисельних бійок і нападів на кримських татар, чисельних провокацій, і все це під інформаційним прикриттям боротьби за російський Крим. Дійшло до того, що генеральний консул Російської Федерації в Сімферополі Володимир Андрєєв склав чорний список лідерів російських і проросійських громадських організацій Криму. До нього, зокрема, увійшли: старійшина російської козачої общини «Соболь» Віталій Храмов, глава Російського товариства Криму Анатолій Лось, лідер Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія» Валерій Под’ячий і голова Російської общини Євпаторії Семен Клюєв. Про це Андрєєв повідомив у інтерв’ю газеті «Крымское время».
«Вони явні провокатори, я з ними спілкуватися й співпрацювати не буду — хіба що вони раптом дивним чином змінять свою поведінку й ставитимуть на перше місце інтереси загальної справи, а не свої нереальні політичні проекти», — заявив у травні генеральний консул.
Кримська влада довго ставилася до витівок Храмова досить поблажливо. Правоохоронні органи кілька разів порушували кримінальні справи за фактами розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі, одного дня Храмова навіть зобов’язали пройти обстеження у психіатра. Проте в результаті він відбувся штрафами й доганами. Ситуація змінилася в липні, після масової бійки на в’їзді до Феодосії, де міліція, виконуючи рішення суду, перешкодила установці козаками уклінного православного хреста. Швидше, не тому, що сталося щось незвичайне. Таке спостерігалося й раніше. Просто кардинально змінилися пріоритети влади в Києві й Сімферополі. І далі терпіти подібні витівки було не лише непристойно, а й небезпечно у зв’язку із загальним трендом розвитку російських відносин у цілому. Отже, нічого дивного, що раптово влада розплющила очі на те, що Храмов незаконно отримав український паспорт, займався розпалюванням національної та релігійної ворожнечі і т.д.
От і прийняли рішення про примусове видворення Храмова з території України та заборону на в’їзд протягом п’яти років. Нарешті наша країна позбавилася рядженого в шати російського патріота. Цікаво, що на російському боці, за даними московської «Независимой газеты», Храмова півдня не хотіли приймати. Напевно, не дуже вважали своїм, але, врешті-решт, усе-таки в’їзд дозволили. За повідомленням української служби «Радіо Свобода», в меджлісі кримськотатарського народу дії СБУ назвали законними й висловили «співчуття росіянам» у зв’язку з прибуттям на їхню територію «неадекватної й хворої людини». Член меджлісу Алі Хамзін висловив припущення, що російська влада лідера «Соболя» «змусить пройти психіатричне лікування». Не гадатимемо про дії російської влади щодо Храмова на її території, але деякі висновки напрошуються самі собою.
По-перше. Так званий проросійських рух не лише в Криму, а й у інших регіонах України маргіналізувався настільки, що кидає тінь на всю російську політику. До речі, так відбувається не лише в Україні, а й у країнах балтії. Як то кажуть, скажи мені, хто твій друг... У нього немає справжньої соціальної основи, й тому численні групки, що часто ворогують одна з одною, його грунтовно дискредитують. Про що й свідчать чорні списки російського генерального консула. Це вже завело російську політику на цьому напрямку в повну безвихідь. Дивно, що Москва із завзятістю, гідною кращого застосовування, тривалий час вдавала, що цього не помічає, й продовжувала витрачати досить великі кошти на фінансове підживлення в багатьох випадках досить темних осіб. Але скільки вірьовку не плети, а кінець їй буде. Настав час, коли Білокам’яній усе це смертельно набридло.
Проте це не свідчить про те, що спроби на іншій основі створити в Україні свого роду п’яту колону на цьому припиняться. Через якийсь час слід чекати чергового сплеску таких дій. На завзятого захисника інтересів Росії в Криму претендує Леонід Грач з його КПРС — Комуністичною партією робітників і селян і Союзом громадських і політичних організацій України «Інтернаціональна Росія». Ще в липні 2010 року в листі Дмитру Медведєву він звинувачував Президента Януковича в крутому розвороті української зовнішньої політики та неминучій кризі в українсько-російських відносинах. Найближче майбутнє покаже, чи попадеться Москва на чергову вудку, чи здоровий глузд утримає її від необачного рішення.
По-друге. Загальний негативний розвиток наших двосторонніх відносин, не лише у зв’язку із суперечками щодо газу, показав навіть найагресивнішим діячам на берегах Москви-ріки, що так можна далеко зайти. Ще зовсім трохи, й відносини з Україною минуть точку неповернення й підуть шляхом, який Москва пройшла з державами балтії або Грузією. Результат був вельми плачевним. І тепер, коли у відносинах з Тбілісі намагаються відіграти назад, зробити це не так просто. Вочевидь, у якусь мить у Москві це усвідомили й вирішили не йти з Україною на подальше загострення. У цьому контексті й слід розглядати згаданий лист російського посольства як формальне реагування на події. Щось написати треба було.
Судячи з екстреного візита Віктора Януковича до Москви для переговорів з Медведєвим і Путіним, обидві сторони намагаються знайти вихід з безвиході, в яку зайшли взаємними зусиллями. І якщо компроміс буде знайдено, це можна лише вітати. Сварки й напружені відносини сусіднім країнам абсолютно не потрібні. Проте вже зараз можна сказати, що твердість у переговорах з Москвою у відстоюванні своєї позиції — перша умова успіху. Схоже, що українська влада це нарешті зрозуміла.
