Про атаку НАТО на Сербію говорилося, що вона є першою війною XXI століття. Зіткнення в Косово — перший значний конфлікт, у якому поведінка принаймні однієї зі сторін не зумовлена стратегічними, територіальними, популяційними, сировинними чи навіть ідеологічними міркуваннями. Захід веде війну за принципи, війну, спрямовану, за словами президента Клінтона, на те, щоб «покласти край моральній трагедії». Предметом дискусії є спроба зупинити епідемію, рознощиками якої в Європі XX сторіччя були нацизм, комунізм, фашизм і ось тепер — націоналізм.
НАТО вперше втрутилося у внутрішні справи іншої країни. В цьому полягає значна зміна в політиці НАТО, що зменшує ідею державного суверенітету й підіймає статус етичних норм у міжнародних відносинах. Схоже, що багато чого спирається на консенсус із питання про моральні норми й про те, хто правий і хто не правий. У той час, як небагато хто ставить під сумнів аморальність поведінки сербів, подальші моральні кампанії можуть виявитися більш спірними.
Крім моральних міркувань, рішення про інтервенцію було мотивоване стурбованістю з приводу майбутнього американо-європейських відносин і НАТО після холодної війни. Падіння Радянського Союзу підірвало першопричину легітимності НАТО. Кому сьогодні загрожує Росія? Слабкість Росії — ось що несе загрозу й викликає побоювання хаосу, непередбачуваного застосування ядерної зброї або ще одного Чорнобиля. НАТО перебуває в процесі вироблення нової доктрини, що має бути прийнята наприкінці цього місяця в Вашингтоні під час святкування його 50-річчя. Воно залишається оборонним альянсом, готовим, однак, атакувати заради захисту миру й стабільності або заради боротьби з тероризмом і поширенням ядерної зброї.
Нове НАТО підіймає невідкладне питання громадської підтримки. Люди запитують, чому країни-союзниці повинні платити велику ціну за ведення війни й, можливо, жертвувати життями своїх солдатiв, коли не існує ніякої загрози їхній національній безпеці або життєвим національним інтересам? У епоху, коли інформація й шокуючі телепередачі негайно стають надбанням гласності, ведення воєн неможливе без громадської підтримки. На перший погляд, це полегшує ведення воєн із моральних причин: сцени страждань на ТБ пробуджують глибинні емоційні реакції та почуття солідарності. Але думка громади може змінитися, коли конфлікт не зачіпає її власну безпеку або життєві інтереси, особливо, коли жертвами союзників виявляються чиїсь сини й брати чи супротивна сторона відповідає терористичними актами.
Боязнь непостійності громадської думки призводить до залежності від технології, а також до доктрини «нульових жертв» — міфу про війну без ризику, який переважає в сьогоднішніх діях союзників. Усім відомо, що наземні війська необхідні для того, щоб покласти край вигнанню етнічних албанців і видворити сербів із Косово. Проте президенти Клінтон і Ширак, прем'єр- міністри Блер і Шрьодер залишаються вірними тій точці зору, що наземні війська вступлять у зіткнення лише за наявності «обстановки, що дозволяє», як евфемістично висловився Клінтон.
Таким чином, бомбардування є компромісом між дією і бездіяльністю, між необхідністю здійснити інтервенцію та небажанням узяти на себе ризик. Зроблена заздалегідь заява про незастосування НАТО наземних військ — що повністю нехтує елементарними правилам ведення війни — дала Мілошевичу перевагу в ініціативі й почуття безпеки. В той час як НАТО проводило повітряні атаки, воєнізовані банди сербів, більш-менш керовані з Белграда, вели свою власну війну проти цивільного населення. Наскільки патетична реакція Генерального секретаря НАТО Хав'єра Солани: «В нас, можливо, немає коштів зупинити це, але ми показали, що в нас є бажання спробувати!»
Таким чином, ми зіткнулися з драматичним протиріччям між прагненнями універсалістів і небажанням платити ціну, яку вимагають ці прагнення. Результатом є вибір напівзаходів. У цьому полягає коріння слабкості НАТО й це ставить серйозне питання про його майбутнє. Радянська загроза породжувала готовність захищатися й нести важкий тягар. Чи можна покладатися на цю готовність, коли загроза реальна, але більш розмита, абстрактна, потенційна й часто географічно віддалена? Довговічність Альянсу залежить від відповіді на це питання.
Захід програв битву в Косово, але, безсумнівно, ще не всю війну. Ставки високі. З точки зору союзників, вони включають щось більше, ніж драматичну долю вигнаних жителів Косово й стабільність на Балканах. На кону знаходиться НАТО й майбутнє американо-європейських відносин. Парадоксально, але недавні дії НАТО підірвали ту саму довіру, що передбачалося встановити в новому оточенні після закінчення холодної війни. Серед тих, хто з тривогою чекає на вирішення цього парадоксу, найбільш виокремлюються нові члени Атлантичного альянсу.
