Свого часу Володимир Путін зробив це на колись бурхливій російській політичній арені. Тепер він хоче зробити те ж саме на світових енергетичних ринках, характер яких також мінливий. Він хоче зробити їх стабільними і мирними. Немов кладовище.
Це велике спрямування не явно, але виразно промайнуло в промові президента Росії, який у всіх подробицях розкривав концепцію «енергетичної безпеки» в тому вигляді, в якому він підніс її лідерам провідних світових держав в липні під час саміту групи восьми. Путін хоче, щоб взаємовідносини на цих ринках засновувалися на довгострокових контрактах, що гарантують не тільки поставку необхідної кількості енергоресурсів (тобто нафти і газу з Росії), але і стабільний попит на них (тобто згоду споживачів платити за них за фіксованою ціною, що не змінюватиметься десятиріччями). Тоді решта лідерів вислухала його ввічливо, але без особливого ентузіазму — якщо б ця пропозиція виходила від будь-кого іншого, вона видалася б цілковитим донкіхотством. Правда, якщо враховувати, яким видався для Путіна поточний рік, навряд чи хто-небудь ризикне поставити гроші на провал його великих планів.
Путін вщент розбив політичну опозицію, що відчувала себе як ніколи добре при Борисові Єльцині. При рейтингу в 70 відсотків у нього є всі можливості, щоб самому обрати собі наступника. Йому вдалося встановити контроль над потоком доларів, що виливається сьогодні на Росію. Крім того — і не виключено, що це його влаштовує більше, ніж все інше, — політична революція, хвиля якої здіймалася на кордонах Росії ще рік тому, явно спала: серед українських реформаторів, що здійснили помаранчеву революцію, стався розкол, а антидемократичні союзники в Білорусі після чергових виборів легко зберегли владу.
Тому недивно, що Путін, невисокий, але міцний, колишній полковник КДБ, вийшов на щорічну зустріч — щось на зразок сеансу одночасної гри — з чотирма десятками американських, європейських і азіатських вчених і політологів, що відбулася вчора на його величезній дачі під Москвою, у вельми бадьорому настрої. Запитання чергувалися з карпаччо з восьминога, печеним окунем та інжиром з йогуртовим шербетом, які приготував його шеф-кухар- італієць. Запивалося все це скромним піно-грі 2005 року.
Те, що фортуна широко посміхалася Путіну з самої його минулої зустрічі з дискусійним клубом «Валдай» рік тому в Кремлі, стало гранично ясно, коли він у найтепліших тонах висловився про Президента України Віктора Ющенка, великодушно назвавши його «серйозним і відповідальним» лідером. У вересні минулого року він говорив, що Ющенко крізь пальці дивиться на корупцію, яка бурхливо розвивається в Україні, а також звинувачував Захід в провокуванні безладдя у всіх країнах колишнього Радянського Союзу.
Дісталося тепле слово і президенту Бушу, якому Путін простягнув оливкову гілку з іранської проблеми — істотно, проте, обрізану. За словами Путіна, «Іран — це особливий випадок»; ця країна розташована «в дуже небезпечному районі». В інших країнах, що мають ядерну зброю — наприклад, в Бразилії чи ПАР, — «в конституції не прописана мета знищити іншу державу», як, сказав Путін, написано в іранській конституції про Ізраїль. — Іран має відмовитися від планів здійснити збагачення ядерних матеріалів на своїй території, — продовжив він.
На пряме запитання, чи підтримає Росія пропозицію США про введення санкцій, Путін відповів, що можливість введення санкцій виключити не можна, проте вжиття економічних заходів необхідно, якщо можна, уникати, приймаючи рішення тільки після того, як закінчиться черговий тур переговорів між представниками Ірану і шестисторонньої групи, до якої входять Росія і США. Проте слова Путіна, які присутні слухали через синхронний переклад, явно додали ваги повідомленням про те, що Москва погодилася підтримати введення деяких символічних санкцій в тому разі, якщо Іран продовжить упиратися.
А втім, Путіну взагалі не властиво надовго розслаблятися — він залишається в напруженні, він повністю зібраний і іноді напружений, навіть коли заїдає свої слова шматочками восьминога (до речі, досить смачного). Його очі буквально загорілися, коли розмова перейшла на поставки енергоносіїв і величезну інфраструктуру у вигляді нових трубопроводів і родовищ, яку планує побудувати Росія в найближче десятиріччя, щоб вийти на домінуючі позиції у світовому експорті енергоресурсів.
Путін і його радники стверджують, щоб виправдати інвестиції, необхідні для будівництва такої інфраструктури, країни-споживачі мають піти на підписання з Росією контрактів на двадцять-тридцять років наперед, щоб уникнути таких різких перепадів цін на нафту і газ, які світ пережив за останні три десятиріччя. «Наш енергетичний потенціал величезний. Не всі цей потенціал оцінюють належно, — сказав, напружено посміхнувшись, президент (цей камінь було явно спрямовано в город Європейського Союзу, який вступає з Москвою в постійні суперечки з приводу поставок газу). — Це не їхнi ресурси, це ресурси Росії. І, щоб ці ресурси освоювати, за словами Путіна, необхідно «прийняти чіткі правила поведінки».
Коли британський політолог-теоретик Ентоні Гідденс спитав, що може сказати Путін з приводу разючих змін, з якими, можливо, доведеться зіткнутися постачальникам енергоресурсів внаслідок глобального потепління, зумовленого протягом вказаного періоду технічним поступом, Путін відвів питання в бік: — Світовій економіці потрібна стабільність... вона має стати більш передбачуваною. Таким же, на його думку, має бути і політичне майбутнє Росії. Путін знову повторив, що не має наміру міняти конституцію таким чином, щоб він міг залишитися на своєму посту на третій термін поспіль. — Громадській думці потрібна країна, яка буде стабільною. А стабільність не забезпечується однією людиною, — сказав він.
Дійсно, стабільність не забезпечується однією людиною. Вона забезпечується грою за правилами Москви.
