Після нещодавнього саміту країн, які мають намір надати допомогу Грузії, загальний обсяг обіцяної допомоги виріс до 4,5 млрд. доларів, що приблизно дорівнює 1 тис. доларів на кожного мешканця Грузії. У цьому полягає добра новина. Погана новина полягає в тому, що на зустрічі були присутні лише країни-донори і уряд самої Грузії, а Transparency International розкритикувала непрозорий процес прийняття ухвал.
Недостатня прозорість і звітність щодо того, як гроші витрачаються під час військових дій і під час процесу відновлення, який іде за ними, більше не влаштовує платників податків. Враховуючи, що кількість звернень за допомогою в глобальних масштабах стає все більшою, а обсяги надання допомоги скорочуються (за останні два роки обсяг допомоги зменшився на 12%), її ефективне та прозоре використання стає все більш обов’язковим. А уряди, які не звітують перед своїми громадянами, найвірогідніше, в даному питанні взагалі позбавляться підтримки.
Раніше, ніж ці «наміри» стануть «зобов’язаннями», країни-донори повинні ретельно дослідити економічну стратегію розвитку Грузії та оцінити її плани щодо використання гуманітарної допомоги і допомоги на відновлення. Їм необхідно запитати себе, чи внесе допомога Грузії свій внесок у мир і стабільність чи, навпаки, перешкоджатиме політичному розв’язанню конфлікту й відлякуватиме потенційних інвесторів.
Нещодавнє визнання Росією Абхазії та Південної Осетії як окремих республік, незважаючи на їх де-факто автономний статус у складі Грузії з початку 90-х років, ще сильніше ускладнює спосіб знайти розв’язання проблем внутрішньо переміщених осіб (ВПО), репатріантів і постійного населення в зонах конфлікту. Проте, реінтеграція охоплених конфліктом груп для початку продуктивної діяльності є неодмінною умовою політичної, економічної та соціальної стабільності. ООН вважає, що в тих країнах, які не зможуть із цим справитися, ймовірна можливість повторного спалахування конфлікту.
Таким чином, чи є модель розвитку Грузії такою, що сприяє динамічному і всебічному зростанню, тобто зростанню, яке приведе до продуктивних інвестицій, інноваційних методик і масштабного створення робочих місць?
Міжнародний валютний фонд і офіційні особи США, безперечно, визнають незаперечний успіх Грузії в проведенні ефективної макроекономічної політики та реформ, які поліпшують ділову кон’юнктуру. Іноземні інвестори відповіли на них величезними вкладеннями в економіку країни. Враховуючи приток капіталів у довоєнні роки, який становив 20% від ВВП, щорічне зростання економіки Грузії 2007 року перевищило 12%, а починаючи з 2003 року, зростання становило майже 40%.
Проте, одного лише швидкого зростання недостатньо. Грузія не змогла створити робочі місця, динамізм і умови для залучення до соціального життя, які є необхідною умовою для мирного суспільства. Незважаючи на деяку різноманітність останнім часом, інвестиційні потоки в основному йшли на будівництво нафто- і газопроводів, а також інші великі міжнародні проекти. Крім того, з 2003 року військові витрати Грузії збільшилися з 1% до 7% від ВВП країни, віднімаючи ресурси на непродуктивні інвестиції у розвитку людського потенціалу.
Рівень безробіття досить високий, посилилася нерівність доходів, а корупція, як і раніше, широко розповсюджена, незважаючи на важливі позитивні зрушення в останні роки. Всупереч офіційним статистичним даним, які говорять про те, що менше аніж одна третина населення живе за межею бідності, експерти вважають, що, за умов великого розриву між міським і сільським населенням, приблизно половина населення країни опинилася в пастці бідності.
Грузії необхідно знайти розв’язання проблеми ВПО через відновлення інфраструктури, надання житлових і інших послуг, а також полегшення можливостей для створення робочих місць таким чином, щоб умови життя населення, зачепленого конфліктом, могли поліпшитися. УВК ООН у справах біженців передбачає, що приблизно 73 тис. з 127 тис. ВПО, які з’явилися внаслідок Південноосетинської кризи, найімовірніше, повернуться на своє постійне місце мешкання ще до початку зими. Враховуючи, що після попереднього конфлікту в 90-х роках 220 тис. ВПО сьогодні зіткнулися з тим, що перспектива їхнього повернення до Абхазії та Південної Осетії стала вкрай мала, владі Грузії необхідно знайти практично здійсненне і постійне розв’язання проблеми приблизно для 6% населення країни.
Окрім того, рух капіталу, від якого дуже сильно залежить Грузія, був припинений ще в перші дні конфлікту. Без розв’язання проблеми ВПО, зусилля зі зміцнення політичної стабільності та безпеки приречені на провал. А при відсутності стабільності і безпеки, не буде досягнуто мети угоди про кредит підтримки МВФ на 750 млн. доларів, які повинні піти на покриття «тимчасового зовнішнього дефіциту фінансування» і підтримку «впевненості ринків і інвесторів».
Проблема сьогодні полягає в перегляді пакету допомоги Грузії таким чином, щоб вона була зосереджена, передусім, на «допомозі у відновленні», яка залучить інвестиції і збільшить зайнятість населення. Незважаючи на те, що «гуманітарною допомогою» не варто нехтувати, вона повинна розглядатися як допомога, яка стимулює споживання, а не інвестиції, що створює цінові диспропорції та перешкоджає створенню робочих місць. Грузію необхідно відняти від грудей гуманітарної допомоги, як тільки ситуація дозволить це зробити.
Допомогу у відновленні, спрямовану на створення умов для малого і середнього бізнесу, поліпшення інфраструктури, послуг, розвиток гірничої промисловості та інших секторів економіки, а також поліпшення сільськогосподарських урожаїв та іригації, необхідно почати надавати негайно, і вона повинна стати найбільш важливою з міжнародних зобов’язань із надання допомоги. Політика невтручання не зможе цього зробити.
Уряд Грузії і країни-донори повинні розглядати допомогу як інструмент для забезпечення субсидій приватним підприємствам для заохочення і зниження вартості витрат на збільшення зайнятості ВПО. Без динамічного та всебічного зростання, стабільний мир залишиться ілюзією, а за умов сьогоднішніх детальних перевірок і величезних конкуруючих потреб, на країни-донори чинитиметься тиск, щоб ті виправдовували потребу масштабної фінансової допомоги, яку вони мають намір надати.
Граціана дель КАСТІЛЬО — заступник директора Центру з вивчення капіталізму і суспільства при Колумбійському університеті та автор книжки «Відновлення країн після збройних конфліктів». Едмунд Фелпс — директор Центру з вивчення капіталізму і суспільства при Колумбійському університеті, 2006 року став лауреатом Нобелівської премії в галузі економіки.
