Коли росіяни говорять про свої національні інтереси, то людям ввижається повернення до імперії радянського типу. Абсурд. За винятком невеликої кількості фанатиків і небагатьох слов’янофілів, росіяни не бачать шляху повернення до імперського минулого.
Вони і не хочуть цього, навіть якби вони могли повернути назад. Сьогодні в Росії закостенілі націоналістичні рухи не мають великої підтримки на відміну від, скажімо, Франції та Австрії, де радикальні націоналісти отримали 15—30% голосів на виборах. Я думаю, що росіяни не отримують достатньо поваги і, навіть більше, — визнання за безпрецедентну холоднокровність, з якою вони позбавилися вікових імперських традицій. Однією з причин того, чому Росія так мирно сприйняла розпад Радянського Союзу було те, що багато хто розумів, що імперія і демократія несумісні. Росіяни хочуть економічного відродження, яке прокладе дорогу Росії до того, щоб відігравати важливішу роль у житті Європи і світу.
Це не значить, що немає образи з приводу ставлення до Росії. За останнє десятиліття ми переживали одне приниження за іншим: втрата статусу супердержави, масштабні і заплутані соціальні проблеми, розширення НАТО на схід. Ніхто не звертає на Росію ніякої уваги: ні тоді, коли, мова йде про Югославію; ні тоді, коли рішення стосуються колишніх радянських республік, де проживає велика кількість росіян. Захід часто стверджував, що він допомагає; Росія висловлювала вдячність. Та, чесно кажучи, все, що Захід робив, він робив у власних інтересах, і не більше.
Захід, звісно, має право діяти у своїх інтересах. Однак Росія також має таке право. Для багатьох людей, включаючи освічених, ліберальних і прозахідних росіян, друга чеченська війна дала шанс показати, що ми ще не все втратили. Майже всі росіяни тепер вірять, що ми повинні захищати наші інтереси. У цьому психологічна база популярності Путіна.
Ще не досить визнаний той факт, що істинні національні інтереси Росії, а не імперські амбіції, знаходяться серед причин другої війни в Чечні. Я й сам спочатку дуже підтримував Путіна, особливо коли кампанія була спрямована проти терористів. Чечня була оплотом анархії і тероризму, де різні клани жорстко конкурували один iз одним і ставили під загрозу стабільність у регіоні. Конфлікт почав поширюватися на сусідній Дагестан; беззаконня стало справді небезпечним.
Таким чином, війна в Чечні була війною за нашу Конституцію, єдина відмінність якої від, скажімо, американської конституції у глибині і тривалості традиції. Уявіть, що було б, якби Алабама раптом скасувала всі демократичні інститути. Я переконаний, що Америка без вагань відновила б конституційний уряд, навіть якби для цього було потрібно було застосування сили. Досі Захід відмовляв Росії у праві демократичного самозахисту. Оскільки прийнято вважати російські конституційні норми нестабільними, то забезпечення їх дотримання силою може видатися примхливим і антидемократичним. Однак Росія має ті ж зобов’язання щодо захисту своєї конституції, що й інші країни. Захищаючи конституцію, ми захищаємо демократію.
Війни, звичайно, мають логіку, яка часто бере верх над позитивними мотивами, з якими вони починаються. У міру того, як просувався наступ, чеченські бандити переважно переховувалися у горах, у той час, як російська міць обрушилася на міста, де вмирали цивільні люди. Я не міг підтримати цього варварського бомбардування. І в міру того, як війна все далі відходила від початкової антитерористичної мети і кількість біженців сягла 200 тисяч, при тому, що уряд не пропонував життєздатної програми допомоги, я почав вагатися.
Чечня також мала політичну ціну. Хоч війна принесла Путіну популярність, вона ослабила його позиції. Наші генерали знають, що політичний успіх Путіна залежить від Чечні; вони шантажують його проханнями про 150-вiдсоткове збільшення військових витрат, запровадження військового навчання у школах і призов 20 тисяч резервістів. Путін повинен завершити війну скоро, якщо він хоче відновити свою незалежність.
Досі Путін не зміг запропонувати перспективного плану. Я переконаний, що найзапекліша фаза боротьби закінчиться відразу ж після виборів. Та партизанська війна горітиме, як підземний вогонь. Що ми тоді будемо з усім цим робити?
Оскільки реальних місцевих партнерів не видно, Росія повинна працювати одна над відновленням елементарного порядку в Чечні. Необхідно призначити губернатора, який відповідав би за відновлення основ людського життя: можливість почати відновлення економіки, допомогу тим, хто не може працювати, і реконструкцію зруйнованої інфраструктури. А населення Чечні необхідно якомога швидше залучити до участі у своєму уряді. Мені здається, що найкращий варіант — це парламентська система для того, щоб різні клани були змушені співпрацювати над формуванням коаліцій, а не над винищуванням один одного, як вони це робили при президентському режимі останні кілька років.
Та найважливіший наслідок чеченської війни для Росії і для світу — це вплив конфлікту на нашу демократичну еволюцію. Тут є мотив для оптимізму. Інститут виборів збережено. Так само, як свободу слова, свободу друку і багатопартійну систему. Передбачувана передача журналіста Бабицького чеченським повстанцям і побоювання за його життя, що випливало з цього, викликали широке суспільне обурення. Це було позитивним знаком того, що демократія прижилася. Життя однієї людини мало значення навіть у мішанині війни.
Якби нинішнє насилля в Чечні відбулося в 1991 році, то була б реальна небезпека для наших демократичних устремлінь. Та хоч наша конституційна традиція молода, росіяни дихали повітрям демократії уже 10 років. Ми не хочемо вдихати інше повітря. Ми не хочемо знову занурюватися під лід. Війна в Чечні мала на меті не тільки збереження російської держави, а й збереження нашої демократичної конституції. Росіяни і чеченці заплатили велику ціну у втрачених життях. Ми повинні зробити так, щоб жертви були не марними.
