В Італії 9 квітня відбудуться парламентські вибори. Основна боротьба на них розвернеться між правою коаліцією, очолюваною прем’єр- міністром Сильвіо Берлусконі, яка зараз перебуває при владі, і лівою коаліцією на чолі з Романо Проді. Опитування громадської думки свідчать, що поки що велика частина італійців схильна до того, аби підтримати Проді, проте ця ситуація може змінитися, оскільки кожен третій респондент вказав, що ще не вирішив, за кого голосуватиме. Цьогорічні парламентські вибори дуже важливі для Італії й мають свою специфіку. На карту поставлено те, чи зможуть італійці усунути від влади людину, яка всі п’ять років перебування при владі, користуючись підвладним йому телевізійним і медіа-ресурсом, формувала Італію згідно зі своїми поглядами. Сильвіо Берлусконі — політичний діяч, який вважає, що його уряд зробив для країни більше, аніж усі попередні уряди разом узяті.
Він успішно поєднав в одній особі політичного блазня й жорсткого бізнесмена, який розглядає країну як полігон для своїх експериментів. Безперечно, що Берлусконі вважає себе дуже значною персоною. От як він одного разу висловився: «Якщо Італія доручила себе Берлусконі, то це удача для країни». За час перебування у великій політиці він виробив і удосконалив свій стиль політичної поведінки, котрий є вигадливим поєднанням «нестандартних жартів» і прикрих витівок, на кшталт імітації ріжків на голові міністра закордонних справ Іспанії на фотографії групи європейських лідерів.
У «божевільній» поведінці Берлусконі простежується логічна побудова притаманного лише йому ексклюзивного методу привертання посиленої уваги до своєї персони. У світі політики, вибудуваному навколо особи Берлусконі, не існує такого поняття як погана гласність. Він працює на публіку, й віддачею за подібну нестандартну поведінку є «пожинання» голосів виборців.
Можна сказати, що Берлусконі перший сучасний політичний діяч, котрий перевернув багато старих правил догори ногами. Традиційні політичні діячі, які тісно пов’язані з ідеологією та програмою своєї партії, не мали бути особливо харизматичними. Проте у «постідеологічну» епоху те, що «продає» він своєму електорату, зовсім не є партійною ідеологією чи програмою. Домінуючи над італійськими ЗМІ (маючи в своїй власності три найбільші приватні телевізійні канали й частково контролюючи три головні суспільні телеканали), телемагнат-політик таким чином керує політичним інформуванням виборців й у такий спосіб зменшує інформаційні можливості своїх противників. Парадоксально, але основна частина електорату Берлусконі має невеликий інтерес до політики, проте, спостерігаючи його увесь час на своєму телеекрані, вони вибирають його. Так за дослідженнями у 2001 році серед виборців жінок, які голосували за керівну нині християнсько- демократичну партію, було 75% тих, хто щодня дивиться телебачення чотири або більше годин на день, і лише 40% тих, хто проводив біля телеекранів дві й менше годин.
Простіше кажучи, Сильвіо Берлусконі є телевізійним політичним ілюзіоністом у сучасній італійській політиці. Проте результати прем’єрства мільярдера, котрий пообіцяв своїм співвітчизникам економічне диво, досить кепські. Італійська економіка за його керівництва фактично мала дуже мізерне зростання, а в міжнародній номінації у таких головних категоріях оцінки, як продуктивність, прибуток на душу населення, рівень корупції, економічна свобода й свобода преси, країна останнім часом виглядала не найкращим чином.
Лідер опозиційної лівоцентристської коаліції, що менше ніж за два місяці до парламентських виборів випереджає за результатами опитувань суспільної думки, Романо Проді вважає, що уряд С. Берлусконі — найгірший з часiв війни. На його думку, країна перебуває у глибокій кризі й має потребу в глибинній реформі. Для Проді сьогодні головним завданням є узгодження більш радикальних політичних устремлінь радикального крила коаліції, яке складають комуністи й зелені, з реформістською політикою ліберально-католицької частини лівоцентристської коаліції.
Проді наголошує, «ми розробили дуже сильну програму реформ, яка не має перекосів у жодний бік. Водночас це — досить смілива програма. Наша програма являє собою дуже вдалий синтез між устремліннями реформістського й радикального крил коаліції. Завдяки мажоритарній системі ми мали уряди, що перебували при владі до часу закінчення дії мандатів їхніх членів. Мені не подобається уряд Берлусконі. Це, вочевидь, найгірший уряд за післявоєнний період, але він продовжує керувати країною. Потім, щоб перешкодити нашому приходу до влади, вони повернулися до пропорційної системи. Я дав на це політичну відповідь, направивши всі зусилля на створення «великої» Демократичної партії. І вже в ході поточного політичного відрізку часу ми вирішили створити єдину велику парламентську групу, що піде на вибори. Це рішення видається дуже сильним».
Команда Романо Проді переконана, що існують ряд законів, які вже охарактеризовані суспільством як «закони», що покликані захищати особисті інтереси прем’єр-міністра та його оточення. Ці закони повинні бути скасовані. Що ж стосується інших законодавчих актів, а мова йде про реформу освіти й про реформу в галузі зайнятості, то лівоцентристи не збираються їх скасовувати. До законів лише будуть внесені зміни відповідно до їхніх цілей. Немає сенсу починати все із чистого аркуша.
Крім того, уточнює Проді, «ми збираємося змінити нашу систему влади, як це зроблено в інших західних демократичних країнах, для того, щоб попереджати й контролювати можливий «конфлікт інтересів» тих, хто виконує суспільні функції. Для цього необхідно створити орган, який матиме повноваження стежити й гарантувати відсутність «конфлікту інтересів». І якщо виявиться, що людина займається підприємницькою діяльністю, несумісною з роботою в органах влади, його підприємства повинні будуть передані в трастове керування, як це робиться в усьому світі. Очевидно, що італійські політики будуть сповідувати принцип «Європа насамперед». Також ми збираємося відтворити мережу країн із сильними проєвропейськими настроями. За часу мого перебування при владі Італія знову дотримуватиметься позиції, що зовнішня політика будь-якої європейської країни не буде ефективною, якщо вона не буде проводитися в рамках загальної європейської політики». Зрозуміло, що цілі й наміри в Берлусконі та Проді різні.
Крім того, необхідно визнати, що у прем’єра наявне своєрідне почуття гумору. І нестандартність риторики Сильвіо Берлусконі іноді просто зашкалює. Так нещодавно він знайшов дуже «вдале» для себе порівняння. «Я — Ісус Христос політики, — сказав він. — Я терпляча жертва, я з усім змиряюся, я жертвую собою для інших». Однак противники називають Берлусконі найбільш корисливим прем’єр-міністром в італійській сучасній історії, уряд якого неодноразово переробляв законодавство, щоб це було вигідним для його ділових інтересів.
Передвиборча тактика прем’єра включає також і порівняння своїх досягнень зі здобутками Наполеона, й обіцянки утриматися від сексу до дня виборів. Так він заявив, що лише Наполеон зробив більше за нього для своєї країни. «Зате я вищий від французького імператора на зріст», — похвалився Берлусконі, виступаючи в одному з телевізійних ток-шоу. На що лівоцентристська опозиція негайно відреагувала, констатувавши, що 9 квітня 2006 року парламентські вибори стануть політичною могилою для Берлускони, так само як битва під Ватерлоо 1815 року стала крахом для Наполеона.
Однак не можна говорити, що все остаточно втрачено для Берлусконі. Він пропонує виборцям «політичний коктейль» зі старих і нових обіцянок. Знову — контракт із виборцями, скорочення податків і, цього разу абсолютне ноу- хау — квартири для всіх. Використовуючи всі можливості телевізійного простору, прем’єр намагається змобілізувати нові сотні тисяч виборців, які б у черговий раз повірили його обіцянкам.
Водночас, як зазначають італійські експерти, в програмі лівоцентристів можна знайти від сили п’ять нових ідей, хоча вся виборча програма займає аж 284 сторінки. Звісно, що у такий спосіб ліві намагаються засвідчити й довести серйозність, з якою вони ставляться до виборчої кампанії. Але такий гіперболізований обсяг передвиборчої інформації виглядає цілком марним, оскільки лише відволікатиме увагу від суті пропозицій. І навряд чи більшість виборців прочитає її повністю. У програмі повно загальних фраз, при цьому в ній не зафіксовано жодного пріоритету, і навіть гарні ідеї губляться в океані слів.
Утім, багато передвиборчих обіцянок видаються пустими словами. І на минулих виборах, говорячи про контракт з італійцями, Сильвіо Берлусконі брав на себе моральне зобов’язання піти у відставку в тому випадку, якщо вони не будуть дотримані. Але подібна практика не виправдала себе. За будь-яких обставин прем’єр про відставку не бажав і чути. Наразі виборці в квітні матимуть лише дві можливості. Праворуч — новий контракт з італійцями, невелика програма, яка дає мало обіцянок, але є нереалістичною, бо потребуватиме дуже значних суспільних витрат. Ліворуч — дуже довгий та нерозбірливий список гарних рішень, із настільки розмитими та нездійсненними обіцянками, що ніхто не зможе ніколи встановити, чи були вони дотримані. Для лівого центру перемога важлива, вважають італійські експерти. Країна багато на що очікує від Романо Проді — на його серйозність, компетентність та формування ним дієздатного уряду.
