Під час широкого відзначення 50-річного ювілею президента Росії Володимира Путіна в засобах масової інформації наших північних сусідів були оприлюднені вельми цікаві відомості: російські ювеліри готують йому по-справжньому «царський» подарунок. Це — не більше й не менше як копія «шапки Мономаха». Оригінал дорогоцінної царської інсигнії зберігається у Московському Кремлі. Полишимо морально-етичний аспект щодо цього «подарунка» й звернемося за експертною оцінкою до одного з провідних українських істориків-дослідників доби Київської Русі, доктора історичних наук Володимира РИЧКИ.
Зі вступом на московський престол Івана III (1462—1505) оточення великого князя, усвідомивши вселенське покликання Росії, починає маніфестувати свої претензії на роль центру християнського православного світу. Ці претензії обґрунтовувалися падінням Константинополя у 1453 р. й шлюбом Iвана III з Софією (Зоєю) Палеолог. Руками й інтелектом італійських майстрів Москва з провінційного міста перетворюється на розкішну монаршу столицю — царственний град.
Московські книжники-історіографи витворили цілий цикл політичних легенд про витоки російського царіння, які буцімто губляться в ранній історії Київської Русі. На роль фундатора московського «царського коліна» ними було обрано київського князя Володимира Мономаха (1053—1125). Онук Ярослава Мудрого й син племінниці візантійського імператора Костянтина IХ Мономаха він, відтак, був ідеальним персонажем для міфопоетичної творчості московських книжників. У витвореному ними «Сказанні про Мономахів вінець» Володимир Всеволодович постає як грізний войовник царгородських володінь. Налякавши своєю силою Царгород, він отримав з рук візантійських імператорів знаки царської гідності — «вінець», тобто корону.
Про долю «дарів Мономаха» детальніше оповідається у популярній пам’ятці російського літописання XVII ст., яка має таку назву: «Летописец вкратце о русской земли, от котораго колена российские и словенские люди, почему именуются Россия и Словяне. И о создании великаго Новаграда. И откуда величашеся род словенских князей». За свідченням цього джерела, Володимир Мономах перед смертю буцімто замовив царські інсигнії влади своєму шостому синові, князю Георгію (Юрію) Володимировичу. Князі, хранителі вінця — Георгій Володимирович (Довгорукий), Андрій Боголюбський, Олександр Невський, Данило Олександрович, Iван Калита і наступні московські князі утворюють особливе «царське коліно». Саме цими князями, згідно iз уявленнями московських книжників-лiтописців, і творилася історія царственої Москви та її державність.
Не можна не помітити, що ця «звичайна схема» історії Росії, некритично засвоєна російськими дослідниками, й досьогодні визначає основний напрям історичної й політичної думки в сучасній Росії.
Що ж являє собою славнозвісна корона московських царів — так звана «шапка Мономаха»? Її було виготовлено, як доводять фахівці, в 30-их роках XIV ст. для татарського хана Узбека. Наприкінці наступного, XV століття, їй додали Хреста й освятили легендою про візантійське походження, тобто зв’язок із візантійським імператором Костянтином IХ Мономахом. Як зауважує професор Едвард Кінан у своїй щойно виданій в Україні книзі «Російські історичні міфи», думка про те, аби татарській короні виписати новий паспорт — підтасовану легенду про Мономаха — була «підказана греко-італійськими консультантами, що прибули 1472 року з Iталії в почті Софії, другої Iванової дружини».
Утім, не будемо потішатися над чужими національно- історичними міфами. У нас є доволі й власних. Чом би й українцям не пошукати, приміром, корону Данила Галицького? Чи нема кому приміряти?
