У Європі й світі уважно стежать за кожним словом німецького канцлера Ангели Меркель. І це зрозуміло, Німеччина є найпотужнішою країною Європейського Союзу, без якої там не ухвалюється жодного рішення.
І прикладом такої уваги стала гостра реакція українських ЗМІ на висловлювання Меркель під час інтерв’ю телекомпанії ARD, яке транслювалось у неділю ввечері, однак деякі цитати канцлера були опубліковані на сайті набагато раніше. Зокрема, в одній із цитат наведено такі слова: «Український народ, звичайно, повинен мати можливість обирати свій шлях», водночас Меркель заявила, що «це (українські дії) не має шкодити Росії».
Це висловлювання викликало гостру реакцію в українських ЗМІ, а також серед багатьох українських та зарубіжних експертів. Наприклад, провідний науковий співробітник Московського Центру Карнегі Лілія Шевцова з цього приводу написала на своїй сторінці у Facebook: «Примус до миру. В черговий раз. Причому активніше пані канцлер примушує саме Київ. А 500 млн євро на відновлення Донбасу (чийого, до речі, українського або сепаратистського — уточніть, пані канцлер!) виглядає як обіцянка заплатити. Але кому, поки неясно. Хоча має виглядати, що Києву за відмову від дій, які можуть «нашкодити» Росії. І швидше потрібно всіх примусити, поки американці застрягли в Іраку і не зважилися на новий виток санкцій!!! Повний абзац!»
Пізніше ЗМІ дали цитату Меркель в контексті запитання. Зокрема, відповідаючи на питання про майбутні відносини України та Європейського Союзу, вона відзначила: «Поки що ми маємо угоду про асоціацію, таку, як ми маємо з іншими країнами, наприклад, із Туреччиною, щоби таким чином показати статус «близького сусіда», і я хочу знайти такий шлях, який не зашкодить Росії. Ми хочемо мати також добрі торгівельні відносини з Росією, адекватні відносини, ми залежимо один від одного і маємо в інших частинах світу конфлікти, які ми разом мусимо розв’язувати».
Як Україні потрібно інтерпретувати чи читати сигнали, які Меркель посилає в останніх інтерв’ю, і чи не шкодять її заяви нашим інтересам, особливо враховуючи те, що в німецькому суспільстві популярною є думка, що має бути знайдено такий вихід із кризи, при якому Путін збереже обличчя?
«День» звернувся до українських, німецьких і американських експертів із проханням прокоментувати останні заяви Меркель щодо її бачення розв’язання кризи в Україні.
«МЕТОЮ ЇЇ ДИПЛОМАТІЇ МАЄ СТАТИ ЗМІНА ЦІЛЕЙ ПУТІНА»
Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, Вашингтон:
— Під керівництвом канцлера Меркель Німеччина грає критичну роль у врегулюванні кризи в Україні. Її вплив був вирішальним у накладанні суворих санкцій на Росію після збиття малайзійського лайнера. Підтримка і вплив канцлера будуть потрібними для припинення російської агресії в Україні.
Це правда, що Кремль має погодитися на будь-яке розв’язання цієї кризи. Тому важливо залучити Росію дипломатично. Але правдою також є те, що мінімальна мета Путіна, здається, полягає в підтримці безладу на сході України, при необхідності через посилення російської агресії проти цієї країни. Оскільки Меркель заявила, що вона не хоче завдавати шкоди будь-якій країні, то метою її дипломатії має стати зміна цілей Путіна.
Мудрість державного керівництва має також дати Путіну швидше зрозуміти, що продовження агресії — не в його інтересах. Він щойно порушив український суверенітет, відправивши в Україну «гуманітарний конвой» у супроводі десантників без залучення Червоного Хреста. Це ще має викликати конкретну реакцію з боку Заходу, а Кремль уже говорить відкрито про відправлення другого конвою. Важливо, щоб Захід зробив чітке застереження: що відправлення другого конвою чи продовження артилерійського обстрілу української території призведе до конкретних і суворих додаткових санкцій.
Адміністрація Обами взяла на себе лідерство у введенні санкцій проти Кремля за його агресію в Україні. Цей приклад, ймовірно, буде продовжено, особливо зважаючи на те, що Москва буде далі розігрувати тему «гуманітарного конвою».
Путін сподівається, що він зможе підтримувати повстання в Україні, посилаючи такі конвої, не викликаючи при цьому великої реакції з боку Заходу. Президент Обама, канцлер Меркель та інші західні лідери мають зобов’язання гарантувати, що сподівання Путіна не реалізуються. І коли це буде забезпечено, вони можуть подумати, як допомоги йому врятувати обличчя.
«ПОБОЮВАННЯ, ЩО НІМЕЧЧИНА ЯКОСЬ БУДЕ НАМАГАТИСЯ ПРОДАТИ УКРАЇНУ В ОБМІН НА ПІДТРИМАННЯ ДОБРИХ ВІДНОСИН ІЗ РОСІЄЮ, Є ПЕРЕБІЛЬШЕНИМИ»
Сюзан СТЮАРТ, Німецький інститут із питань міжнародної політики та безпеки (SWP), Берлін:
— Я дивилася це інтерв’ю й гадаю, що головний наголос було зроблено на необхідності знайти рішення на переговорах, яке буде сприйнято всіма сторонами, але при цьому Україна має право обирати свій шлях, і її територіальну цілісність буде збережено.
А речення, в якому йшлося про не завдання шкоди Росії, було відповіддю на запитання щодо Угоди про асоціацію. Справді ЄС докладає зусиль, щоб обговорити вплив імплементації цієї угоди на Росію разом із росіянами та українцями. Наскільки я розумію, певна дискусія з цього питання буде однією з головних тем на зустрічі у Мінську.
Загалом, я хочу відзначити, що загальний політичний підхід до Росії тут, у Німеччині, в останні місяці став більш критичним. І побоювання, що Німеччина якось буде намагатись продати Україну в обмін на підтримання добрих відносин із Росією, є перебільшеними. При цьому важливо, щоб Україна залишалася надійним партнером у своїх відносинах із Німеччиною — особливо це стосується проведення реформ, — щоб зберігся нинішній курс Німеччини і ЄС на підтримку України.
Те, що я бачила у тій частині, де Меркель говорила про Україну та Росію, вона не використовувала цього слова. А навіть якби вона його використала, я б не бачила у цьому щось дивне.
Багато людей тут (і не лише в Німеччині) вважають, що необхідно запропонувати Путіну щось на зразок відступу. Припущення полягає в тому, що він може відступити від його нинішнього підходу до східної України, але в нього виникне проблема зі зміною курсу в сьогоднішній ситуації всередині Росії, відтак йому потрібно запропонувати рішення, яке рятує його обличчя, що дозволить йому відступити, що насправді не виглядатиме як відступ. Але наскільки я знаю, Меркель не говорила про це у своєму інтерв’ю телеканалу ARD.
«КАНЦЛЕР ПОБОЮЄТЬСЯ ПОШИРЕННЯ КОНФЛІКТУ І НАМАГАЄТЬСЯ ПЕРЕКОНАТИ РОСІЮ ПОГОДИТИСЯ НА РЕАЛЬНІ ПЕРЕГОВОРИ»
Анжела СТЕНТ, директор Центру євразійських, російських і східноєвропейських досліджень і професор урядування і дипломатичної служби у Джорджтаунському університеті, Вашингтон:
— Меркель давно прагне розрядити ситуацію і підкреслила, що немає військового вирішення конфлікту. Вона, без сумніву, є західним лідером, який є головним переговірником для Росії та України. Адміністрація Обами наполегливо працювала, щоб змусити європейців погодитися на посилення санкцій проти Росії, і тепер вона дозволила Меркель взяти на себе ініціативу в цій кризі. Канцлер побоюється поширення конфлікту й намагається переконати Росію погодитися на реальні переговори. Але, з точки зору України, припинення вогню, яке заморожує статус-кво в Луганську та Донецьку, не буде сприйнято.
З іншого боку, досі адміністрація Обами не коментувала публічно те, що сказала Меркель.
«ЗАЯВИ МЕРКЕЛЬ У КИЄВІ ТА ІНТЕРВ’Ю ARD... ПОКАЗУЮТЬ, ЩО УКРАЇНА ТА ЇЇ МАЙБУТНЄ БЛИЗЬКІ НАШИМ СЕРЦЯМ І НАШОМУ ГОЛОВНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРІОРИТЕТУ»
Дітмар ШТЮДЕМАНН, екс-посол Німеччини в Україні, Берлін:
— Росія залишиться тим, чим вона є зараз: сусідом України і важливим чинником у політичному, економічному, культурному плані, а також у питаннях безпеки у Європі та світі.
Маючи це на увазі, будь-яка стратегія щодо подолання російської агресії проти України і кричущого порушення міжнародного права, договорів і угод повинна включати в себе такий вихід із глухого кута, в який Путін завів Росію і який передбачає порятунок обличчя.
А яким може бути цей спосіб, залежить від Путіна. Він повинен зрозуміти, що «вікно» можливостей відкрито не на тривалий період. Зростаюча економічна і політична ізоляція Росії, загроза стагнації, спаду, а в довгостроковій перспективі небезпека, що клептократична основа його системи зазнає руйнації, повинні показати йому, що ціна таких масштабів не виправдовує його агресивного підходу. Щоб донести цей месидж, потрібна дипломатія і канали зв’язку, попри розчарування, що зростає.
Заяви канцлера Меркель у Києві та інтерв’ю телеканалу ARD є не лише повністю послідовними, а й також показують, що Україна та її майбутнє близькі нашим серцям і нашому головному політичному пріоритету.
Підтримка України в її боротьбі за збереження своєї територіальної цілісності у політичному й військовому плані не включає в себе необхідних поставок зброї. Німеччина суворо дотримується політики непостачання зброї в регіони, де зберігається напруження. Рішення німецького уряду зробити виняток у випадку геноциду з боку терористів у Іраку, не можна порівняти з ситуацією в Україні.
«Я СПОДІВАЮСЯ, ЩО ЦІ ФРАЗИ Є ДАНИНОЮ ПАЦИФІСТСЬКИМ НАСТРОЯМ, ЯКІ ПАНУЮТЬ У НІМЕЦЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Й ЯКІ НЕ ПОВИННІ НАШКОДИТИ ІНТЕРЕСАМ УКРАЇНИ»
Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України, Київ:
— Це правда, що Путін хоче зберегти обличчя. Йому треба зараз пояснити своєму населенню, що він програв цю війну. А для нього такий підхід практично неможливий. Він мусить його у якийсь спосіб упакувати й подати як щонайменше не поразку, якщо не перемогу. Тому справді, на Заході зараз думають над варіантом, як йому в цьому допомогти. Але дуже важливо, щоб ця допомога не була зроблена коштом України. І тут власне ключовий момент. Я сподіваюся, що ці фрази, які були сказані пані Меркель після повернення, є даниною пацифістським російським настроям, які панують у німецькому суспільстві, але разом із тим вони не повинні нашкодити інтересам України, її руху до Європейського Союзу.
А фраза, що, мовляв, ми з Україною й Туреччиною матимемо угоду про асоціацію, мене, чесно кажучи, не радує. Тому що Туреччина багато десятиліть знаходиться у цій стадії наближення до Євросоюзу, і нам це абсолютно не підходить. Якщо протягом семи — десяти років це не буде зроблено, тоді така угода просто втрачає всякий сенс для України. Тому я думаю, що ми тут маємо розуміти бажання Європи з одного боку наблизити Україну до себе, а з іншого — все таки не остаточно припинити відносини з Російською Федерацією. Ось тому цей баланс і виглядає таким чином.
