Нещодавня несанкціонована акція українських активісток FEMEN біля будівлі КДБ Білорусі дала привід для появи публікацій про нібито наявне негативне сприйняття України в білоруському суспільстві. Нагадаємо, що в перших повідомленнях ЗМІ говорилося про те, що 19 грудня працівники Комітету держбезпеки нібито затримали трьох дівчат. Як пізніше повідомили в своєму блозі активістки FEMEN, дівчат на вокзалі Мінська схопили представники білоруської міліції та КДБ, «їм зав’язали очі й усю ніч возили в автобусі, завезли в ліс, облили мастилом, примушували роздягатися, погрожували підпалити, погрожували ножем, яким пізніше відрізували волосся». Зі свого боку, голова Комітету держбезпеки Білорусі заявив, що інформація про нібито затримання працівниками КДБ Білорусі активісток українського руху FEMEN є грубою провокацією. Дійсно, важко в цих обставинах говорити про те, хто правий, хто ні. Але слід звернути увагу на те, що в публікації на «Українській правді» політичний оглядач ВБ «Коммерсантъ», телеведучий Павло Шеремет доходить висновку, що «Україна давно перетворилася на страховище в білоруських засобах масової інформації. З жителів України заведено сміятися. Презирство до українських порядків навіть культивується в Росії й Білорусі державною пропагандою». «День» звернувся до заступника головного редактора «БелГазеты» Віктора МАРТИНОВИЧА з проханням прокоментувати цю ситуацію, а також публікацію його білоруського колеги.
— Я б не сказав, що Україна є страховищем. Мені здається, що це не так. Про Україну мало пишуть у білоруських мас-медіа. У зв’язку зі скандалом з дівчатами з руху FEMEN трішки загострилися відносини між країнами в плані пропаганди, що в Україні немає порядку. Найбільший скандал у цьому плані стався у зв’язку з тим, що наше телебачення повідомило, що в Москві, на проспекті Сахарова, було всього лише триста осіб. Ось це приклад того, як державні ЗМІ працюють з інформацією. Але щодо України я вже давно нічого поганого не чув.
— Чим же можна пояснити появу цієї публікації?
— Не знаю. Можливо, ми з автором цієї публікації читаємо різні білоруські газети, дивимося різне телебачення. Мабуть, він чуйніше ставиться до того, що бачить. Я, наприклад, знаю, як білоруська пропаганда може працювати, й чорнить, як хоче. І щодо України я такого не бачу. Мені здається, якраз після приходу Януковича, й особливо зараз, коли попереду нові переговори з Москвою щодо низки питань, зокрема продажу білоруських активів, вони просто не зацікавлені в погіршенні відносин з Україною. Тому я не бачу ознак різкої антиукраїнської пропаганди.
— На вашу думку, що, все-таки, сталося в Білорусі з активістками FEMEN?
— Я, швидше, схильний вірити FEMEN, ніж людям, які знаходять якісь нестикування. У Білорусі було безліч випадків з вивезенням невідомими людей, які влаштовували пікети або просто тих, хто бере участь в опозиційній діяльності, до лісу з погрозами закопати їх або піддати якомусь насильству. Такі випадки в Білорусі були. Саме це не дозволяє мені відмахнутися від розповіді дівчат, незважаючи на те, що вона виглядає, дійсно, досить суперечливо.
— Як у Білорусі оцінюють протести, що відбуваються в Росії?
— Мені здається, що більшість людей почали ставитися до Росії інакше. Тому що досі Росія була країною тоталітарного беззаконня. А зараз вона проявляє якісь зразки вміння відстояти власні права, вміння довести, що вибори потрібні справжні, а не декоративні, вимагає відновлення виборів губернаторів. Незважаючи на те, що там пропаганда працює в іншому ключі, стверджує, що російська опозиція роздроблена, в неї не виходять мітинги, більшість білорусів, які дивляться федеральні російські канали, на яких усі ці події більш-менш адекватно висвітлюють, дивляться на Росію з надією. Ми історично живемо в тіні Росії. Коли в Росії відбувалися революції, починаючи з 1917 року або раніше, вони відбувалися й тут. Тому є певний прошарок громадян, який пов’язує з Росією надія на якісь зміни тут. Якщо російські опозиціонери чогось доб’ються, будуть і в Білорусі якісь зміни. Можливо, повернуть вибори губернаторів і в нас, бо вони всі призначаються.
— Чи можуть протести в Росії вплинути на Лукашенка, зробити білоруський режим демократичнішим?
— Я не вірю, що мітинги в Москві приведуть Лукашенка до кроків демократизації. На жаль, я не можу передбачити навіть ситуації, коли мітинги в Білорусі можуть вплинути на щось. У нас 19 грудня 2010 року було майже стільки людей, скільки в Москві на Болотній площі. І після цього в Росії обіцяно реформу з розширення виборності органів влади. У Білорусі цю площу просто розігнали, кинули до в’язниць кандидатів у президенти й встановили таку нормальну силову диктатуру.
— Можливо, це залежить від масштабності мітингів?
— У нас було 40 тис. Це був наймасштабніший мітинг за час правління Лукашенка. Куди вже масштабніше?
