Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) менш відома в Україні, порівняно з Європейським Союзом і НАТО чи ОДКБ і СНД. Чому для України важлива участь у роботі цієї організації, і зокрема головування в ній, і яку користь отримують українці від співпраці з ОБСЄ, відомої як співтовариство безпеки? Про це «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю розповів Генеральний секретар ОБСЄ Ламберто ДЗАННЬЄР.
— Перш за все, ОБСЄ включає всі ці організації: НАТО, ЄС, ОДКБ, СНД. Це організація, де кожна держава-учасниця має такий же голос або право вето, що означає — тут немає ніяких пільгових груп. І всі за столом мають однакову вагу. У даний момент ми намагаємося переглянути сьогоднішню європейську безпеку. ОБСЄ дуже широко підходить до питання безпеки. Для нас — це контроль над озброєнням, військово-політичні питання, безпека економіки та довкілля, енергетики, а також у галузі прав людини, демократичної стабільності та демократичного розвитку. Так що в цьому сенсі ми досить унікальні і є єдиним інструментом у регіональній організації, яка дійсно включає в себе всіх.
— Чи можете ви розповісти читачам кілька історій успіху ОБСЄ?
— ОБСЄ є організацією із запобігання конфліктів. Коли ви чуєте, що немає новин, це для нас — хороша новина. Це значить, що ми працюємо добре. Крім політичних питань, ми маємо справу з контролем над озброєнням. У 1990-х роках ОБСЄ допомогла знищити майже 80 тис. тонн одиниць військової техніки. Якщо говорити про Україну, то тут ми задіяні у знищенні дуже небезпечного з точки зору забруднення довкілля рідкого ракетного палива меланж. Запаси цієї речовини становили 16 тис. тонн. Ми вже знищили 10 тис. Уявіть собі, якщо завантажити це паливо у вагони, то такий потяг обігне два кола довкола землі. У Косово ми сприяли організації виборів, за що отримали подяку від президента Ніколіча. Зараз ми працюємо в Центральній Азії і спостерігаємо за Афганістаном, намагаючись зміцнити потенціал центральноазійських країн для вирішення його проблем, наприклад, з кордонами.
— Пане Дзанньєр, я прочитав інтерв’ю, в якому ви говорили про своє бачення «співтовариства безпеки», заснованого на узгоджених принципах, загальних зобов’язаннях і спільних цілях. Чому це залишається всього лише баченням, хорошою ідеєю або, навіть краще сказати, утопією? Що заважає досягненню цієї мети?
— Це одна з тих речей, яку ми робимо під час українського головування в ОБСЄ. Ми знаходимося в процесі Гельсінкі+40. Тому було б ідеально завершити його до 2015 року, коли ми відзначатимемо 40-річчя ухвалення Заключного акту. Що я бачу в цих обговореннях? У співтоваристві є розходження, різні погляди, і має значення місце, яке займає країна. Туреччина має один набір питань безпеки, які стоять перед нею. Вони відрізняються від того, що бачать у Москві чи Вашингтоні або в Брюсселі. Тому зібрати всіх разом і розробити спільну стратегію досить складно. Потрібно враховувати кожне бачення. Окрім того, є країни, які втягнуті у конфлікт. Азербайджан по своєму дивиться на свої виклики. Це частина процесу, який ми переживаємо. І в ширшому значенні безпека розширилася далеко за межі, як ми це звикли бачити 10 чи 15 років тому. У нас є регіональна безпека і комплекс проблем після закінчення холодної війни. Але у нас також є і глобальні виклики: фундаменталізм, тероризм, незаконний обіг наркотиків або торгівля людьми. Реагування на рівні регіонів важливо, але цього не досить, тому що безпека глобального характеру. І третє питання, яке є в нашому порядку денному, — наше сусідство, Середземномор’я та процес в арабському світі і на Близькому Сході, а також в Афганістані. Отже, порядок денний стає все більш складним.
— І чого можна у цьому плані очікувати до 40-річчя Гельсінського заключного акту 2015 року?
— Поки ще рано про це говорити. Але я особисто хотів би побачити появу нового документа, який перегляне безпеку в Європі та безпеку для держав-учасників, а також порядок денний організації щодо названих вище проблем. На щастя, існують чіткі ознаки того, якими будуть пріоритети спільноти безпеки. Я особисто дуже підтримую роботу, яку започаткувало українське головування в ОБСЄ щодо вирішення цих питань. На даний момент ми починаємо дискусію з дуже конкретних питань, наприклад, економічного аспекту, як ми можемо його зміцнити, зробити сильніший акцент на економічних та екологічних питаннях. Довкілля, зміна клімату набирає більше ваги у порядку денному, як, в першу чергу, проблеми безпеки.
— Пане Дзанньєр, як ви оцінюєте головування нашої країни в ОБСЄ, бо зараз існує чимало критики з боку експертів, які пророчать Києву провал?
— Робота в ОБСЄ завжди базується на довгостроковій перспективі. Не можна чогось розпочати в січні і завершити у грудні. Реалізація порядку денного передається від країни до країни. На мою думку, Україна головує досить добре. Вона розпочала дискусію про ширше бачення Гельсінкі+40, яка завершиться 2015 року. Тому наприкінці року в Києві ми побачимо щось на зразок звіту про стан, де ми знаходимося. За головування України було започатковано низку ініціатив у різних областях, наприклад, великі дебати з контролю над озброєнням. Я думаю, що цей процес буде тривати. Для досягнення результату потрібен час. Ймовірно, це буде частиною Гельсінкі+40. Україна була дуже активною і щодо ініціатив людського виміру, а це — свобода пересування, свобода засобів масової інформації, а сьогодні (інтерв’ю записували 10 червня. — Авт.) ми будемо обговорювати торгівлю людьми.
— Основною сферою діяльності ОБСЄ є вирішення заморожених конфліктів. На вашу думку, Україна як голова ОБСЄ може досягти прогресу у врегулюванні придністровського конфлікту?
— Розв’язання конфліктів, зокрема придністровського, не залежить від того, хто головує в ОБСЄ, а від сторін. Головування може створити лише сприятливі умови. Це є одним з пріоритетів головування України. Київ призначив спеціального посланника, який займається цим. Я побачив, що міністр Кожара на початку року їздив до Молдови. Україна провела дві важливі зустрічі у форматі «5+2» у Львові та Одесі. Наступна зустріч буде в липні у Відні. Звичайно, існує багато зовнішніх чинників, які уповільнюють цей прогрес. У Молдові була політична криза, яка уповільнила динаміку процесу. Тим часом керівництво Придністров’я демонструвало активність у цьому питанні, однак коли йдеться про політичні аспекти, воно займає дуже тверду лінію. Але тоді ми бачили кілька кроків. Наприклад, на останній зустрічі сторони домовилися про демонтаж канатної дороги в Рибниці. Ми обговорюємо заходи зміцнення довіри, відкриття моста, свободу пересування. Відбулася зустріч міністрів закордонних справ. Україна, як і раніше, працює над проведенням зустрічі президентів, намагаючись зберегти політичний імпульс. У цьому відношенні Україна є досить активною і намагається зробити все можливе для розв’язання цього конфлікту. Але як кажуть в арабському світі, де мені довелося служити, ви можете привести верблюда до води, та не можете заставити його напитися.
— Що ви можете сказати про позицію Росії в цьому питанні, чи є вона корисною?
— Росія є одним із ключових гравців. І, очевидно, вона має вплив. Таким чином, ви повинні працювати з Росією, як ви працюєте з іншими країнами. Деякі рішення можуть бути знайдені лише в Москві. Тому співпраця з Росією є дуже важливою. Я вважаю, що Україна має додаткову вартість завдяки тому, що водночас є перехрестям і мостом. Україна має сильні економічні та політичні відносини з Росією, але також і з ЄС, з Туреччиною та іншими країнами регіону. Так що Україна може діяти як чесний посередник і навіть, можливо, краще, ніж інші.
— Існує думка, що головування в ОБСЄ навіть заважає Україні вирішити придністровський конфлікт. Що ви скажете з цього приводу?
— Головування має свої переваги і недоліки. По перше, воно надає вам інституційну роль. А саме тому ви не можете вийти за певну межу, просуваючи деякі ідеї, які відображають вашу власну позицію. Ви повинні бути більш об’єктивними. Але тоді перевагою є те, що Україна як голова має більше каналів, ніж інші країни. Таким чином, вона може впливати на процес краще, ніж це намагалися зробити в минулому інші країни. І це — перевага. Але не помиляються й ті, що говорять про недолік головування.
— Пане Дзанньєр, я знаю, що ви як спікер будете брати участь у конференції про посилення ролі ОБСЄ у боротьбі з торгівлею людьми, яку організовано в Києві. Яким буде ваш головний месидж?
— Перш за все, це питання є важливим для України і ОБСЄ і займає чільне місце у порядку денному організації. Ця проблема об’єднує всіх в ОБСЄ. У нас є план дій щодо боротьби з торгівлею людьми. Багато країн його реалізують або ввели його положення в національне законодавство. Конференція дозволить обговорити з експертами цю проблему, щоб зрозуміти, де залишилися відкриті питання, де ми повинні йти далі і визначити кроки, які є важливими для підвищення ефективності й кращого розуміння проблем, які треба вирішити.
— Ви, напевно, знаєте, що Україна прагне підписати Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі. Але однією з головних перешкод для цього є справа Тимошенко, яка є досить суперечливою та неоднозначною. На вашу думку, чи має ця проблема стати перешкодою для підписання цього документа, який робить Україну ближче до Європи?
— Думаю, що для України було б добре міцніше закріпити відносини зі своїми сусідами. З одного боку, з Росією, а з іншого — з Європою. На мою думку, це важливі елементи на шляху цього процесу. І Україна повинна взяти до уваги те, що очікує від неї ЄС. Про це мені кажуть, коли я відвідую Брюссель. Цікавим є те, що Україна успішно головує в ОБСЄ — організації, яка також сприяє пропагуванню прав людини і верховенства права. У певному сенсі Україна може використати напружену роботу до саміту, який відбудеться у листопаді в Вільнюсі. На мою думку, головування в ОБСЄ може допомогти Україні наблизитися до ЄС.
— Чи можете ви поділитися з читачами своїми враженнями про Україну?
— Уперше я приїхав до Києва 1993 року. Тоді я працював у Брюсселі в НАТО і займався проблемою, пов’язаною з ядерною зброєю колишнього Радянського Союзу. Це було досить давно. Я пам’ятаю, що у той час відносини між Україною і Росією були складними. Ми дивилися з певною тривогою на це. Тоді я відкрив Україну. А цього разу, перебуваючи в Києві, я побачив багато позитивних змін. Місто дуже виросло і дуже красиве. Люди відкриті, загальна атмосфера набагато краща. Проте залишаються проблеми, потрібно ще багато зробити.
