Звільнення колишнього глави «ЮКОСу» Михайла Ходорковського широко прокоментували світові й українські ЗМІ. «День» теж присвятив цій темі два матеріали «Шоу МБХ» і «Про подвійний сенс звільнення в’язня №1», що були надруковані 24 грудня. «День» зв’язався з Адамом МІХНИКОМ, головним редактором і засновником авторитетного польського видання Gazeta Wyborcza, польським громадським діячем, дисидентом, одним з найактивніших представників політичної опозиції 1968—1989 років, який рідко буває у варшавському офісі редакції. Секретар Gazeta Wyborcza, дізнавшись, що телефонують з української газети «День», люб’язно погодилася перемкнути на мобільний телефон головного редактора, який за списком британської газети Financial Times є одним з 20-ти найвпливовіших журналістів світу й знаковою фігурою. Він мужньо висловлював свою думку як за часів комуністичного, так демократичного правління в Польщі. Він був мало не єдиним, хто виступив на захист Войцеха Ярузельського, вважаючи, що перший президент Польської Республіки заслуговує на пробачення, оскільки наприкінці 80-х мирно поступився владою демократичним силам, що й поклало край комуністичному режиму. Пан Міхник дав свою оцінку подій довкола звільнення російського в’язня Михайла Ходорковського, якого помилував президент РФ Володимир Путін після 10 років ув’язнення й таборів. Головний редактор Gazeta Wyborcza також розповів, хто програв у протистоянні між Європою та Росією в боротьбі за Україну й що ще може зі свого боку зробити Європа на підтримку українців, які виступають за європейський вибір.
— По-перше, слід сказати, що, на мій погляд, Ходорковський -справжній герой. Він просто поміняв 10 млрд доларів на 10 років таборів і ув’язнення. Таким чином, він показав цілому світу, що є такі російські герої, для яких особиста честь і гордість, свобода й незалежність вищі за гроші.
По-друге, я не знаю деталей того, як сталося звільнення Ходорковського, й можу лише спекулювати із цього приводу. Путін його випустив тому, що хотів поліпшити свій імідж після українських подій і перед Олімпіадою в Сочі. Він боявся бойкоту цих ігор. Такою є моя оцінка того, чому так вчинив Путін.
Що стосується майбутнього, я думаю, що для російського президента найважливіше — це страх, що він може побачити київський Майдан у Москві.
— А яку ціну доведеться сплатити Німеччині за те, що вона отримала Ходорковського — в’язня №1 у Росії?
— Я думаю, що тут усе інакше. Це якоюсь мірою дарунок Німеччини для Путіна, бо Ходорковський у в’язниці — це була небезпека для Путіна.
— А як це все позначиться на відносинах з Україною?
— Я думаю, що, можливо, звільнення Ходорковського буде сигналом для Януковича. Я таке допускаю.
— Чи достатньо Європа приділяла уваги Києву, щоб угода про асоціацію була підписана?
— Я думаю, що так. Більше того, уваги до України було більше, ніж я думав, що це можливо. Досі я боявся, що більшість керівників Європи просто не знають, що таке Україна, а тепер уже всі знають. Усі. Це великий успіх українських демократів. Це перемога. Але тепер усе залежить від того, якими будуть результати виборів і т.д. На мою думку, досі українські демократи поводяться дуже розумно й думають про перспективу.
— На вашу думку, чи зіграла місія Кокса-Квасьнєвського позитивну роль, чи відкрила вона очі Європі, що до керівництва України треба підходити інакше?
— Як інакше, ізолювати його?
— Ні. Просто не акцентувати всю увагу на справі Тимошенко, а більше працювати над конкретним речами, що реально наближають Україну до ЄС, наприклад, як зазначають деякі американські експерти, приділяти більше уваги тому, щоб прискорити запровадження безвізового режиму для українців?
— Але Європа й місія Кокса-Квасьнєвського зробили все, що було можливо. У той же час були такі, хто казав, що з Януковичем не треба розмовляти. Я вважаю, що такий бойкот, зрештою, буде не проти уряду, а проти суспільства.
Що стосується Тимошенко, я не знаю її особисто. Але вона символ того, що відбувається з Україною. З цього погляду, Тимошенко небезпечніша для Януковича у в’язниці, ніж на волі.
— Деякі експерти говорять, що Європа могла зробити більше, і Януковича фактично змусили підписати угоду з Росією. А це може бути великим кроком назад від Європи. Що ви скажете?
— Це можливо. Але це не залежить лише від Європи. Якщо Янукович та інші хочуть працювати гаулейтерами Путіна в Україні, то це може заблокувати лише українське суспільство. І це не залежить від Брюсселя та Європейського Союзу.
— Чи згодні ви з думкою деяких аналітиків, які стверджують, що Європа програла Росії геополітичну війну за Україну?
— Ні, я не згоден з цим. Я думаю, що програло українське суспільство. Євросоюз зробив усе, що міг зробити. Що вони ще могли? Купувати Україну, як американці купували Аляску? Адже це просто абсурд. Вийшло так, що українське суспільство виявилося слабкішим за український істеблішмент. Не треба шукати винуватих у Брюсселі та ЄС. Вони живуть у Києві й у Донецьку.
ЄС зробив усе, що було можливо. Наш уряд був найбільш проукраїнським урядом у Євросоюзі. Разом зі шведами ми були ініціаторами «Східного партнерства». Я думаю, що Польща й надалі займатиме проукраїнську позицію.
Слід повторювати, що двері до Європи відкриті для України. Усе залежить від України. Я хочу побажати українцям свободи, свободи й усього доброго.
