Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про нас

2 жовтня, 2007 - 00:00

«Амбіційна та харизматична Тимошенко на посту прем'єр-міністра проводила спірну політику. Її критикували за неправильне керівництво економікою, яке виражалося, на погляд опонентів, у переслідуванні популістських цілей, що порушувало діяльність ділового співтовариства. «Наша Україна» — вірогідний соратник Блоку Тимошенко в уряді — напевно наполягатиме на своєму праві впливати на економічну політику та вимагати створення якихось противаг влади прем'єра.
Як би не нервувало Президента Ющенка можливе повернення Тимошенко в крісло прем'єр-міністра, недільні вибори різко посилили її позицію. Більше того, вона виступає як потенційний кандидат на посаду Президента на виборах 2009 року, оскільки за три роки, що минули після п'янких днів помаранчевої революції, підтримка Ющенка населенням значно слабшала.
Повернення Тимошенко до влади стурбує і російську сторону, яка колись видала ордер на її арешт через обвинувачення в корупції. Кремль боїться, що Тимошенко та Ющенко проводитимуть прозахідний курс, який, наприклад, спричинить зближення України з НАТО і кінець кінцем відбудеться її вступ до цього Альянсу».

The Washington Post, 1 жовтня 2007 року

«Озирнувшись назад, ми побачимо, що за останні три роки тут склалася сумна — а для когось і трагічна — ситуація: ейфорія помаранчевої революції та створена нею атмосфера великих надій практично розчинилися в гущавині дріб'язкового політиканства та взаємних ударів у спину. Не менш пригнічує й той факт, що взаємопроникнення політики й бізнесу, яке виникло в перші роки української незалежності, залишилося незмінним.
Але є підстави й для оптимізму: хоча під час передвиборної кампанії було багато повідомлень про підтасовування, нинішнє голосування, як і попередні, схоже, загалом було вільним і чесним. Ще важливішим є те, що протистояння Президента і парламенту, яке й призвело до цих виборів, вирішилося конституційним способом, незважаючи на те, що в якийсь момент у стан бойової готовності було приведено загони спецпризначення. Можливо, українці ситі по горло виборами, але в них є небезпідставна віра в демократичний процес, який дозволяє їм висловлювати свою думку на виборах.
Тим часом Янукович, який раніше задовольнявся роллю представника російськомовного населення України, тепер у політичному значенні переступив мовний бар'єр. Щонайкраще, що звільнені помаранчевою революцією ЗМІ, як і раніше, вільні, а економіка надійна. Оскільки зворотного ходу в цих принципових питаннях не передбачається, думається, що законному політичному процесові варто дати ще трохи часу».

The Independent, 1 жовтня 2007 року

Експерт берлінського Центру «Наука і політика» Райнер Лінднер: «Для мене були несподіваними два моменти. Насамперед, це досить скромні результати блоку Наша Україна — Народна самооборона. Луценко та інші лідери блоку не виправдали сподівань. Це дуже чіткий попереджувальний сигнал для Президента Ющенка. Його становище після цих виборів не покращиться. Друга несподіванка — це результат Блоку Юлії Тимошенко. Поліпшення її минулорічного результату прогнозувалося, але не в такому масштабі. Блок Тимошенко майже наздогнав Партію регіонів і таким чином має всі підстави розраховувати на формування уряду».
«Партія регіонів не змогла продовжити ту переможну ходу, яку вона розпочала після минулих виборів. Змістовно їхня робота в уряді не була переконливою для більшості виборців. Тим самим регіони дали «помаранчевим» силам несподіваний другий шанс. Незалежно від того, чи вдасться БЮТ і пропрезидентському блоку сформувати уряд, вражаючий результат Юлії Тимошенко змусить рахуватися з нею...
Литвина в жодному разі не можна розглядати як «третю силу». Для того, аби представляти себе як політичну альтернативу, блоку Литвина попросту бракує змістовного наповнення. Якщо ця сила таки потрапить до парламенту, то цілком можливим є відтворення у парламенті «антикризової коаліції» у складі Партії регіонів, блоку Литвина і комуністів. Литвин пропонуватиме себе усім учасникам коаліційних переговорів. Він має неабиякі амбіції і, певно, сподівається повернутися у крісло спікера Верховної Ради...
На відміну від Мороза, Литвин нікого не «зраджуватиме». Адже він нікому нічого і не обіцяв. Під час передвиборної кампанії Литвин свідомо уникав будь-яких висловлювань щодо можливої участі у тій чи іншій коаліції. Якщо він таки подолає прохідний бар'єр, то він чекатиме: хто ж зробить йому найцікавіші пропозиції».

«Німецька Хвиля», 1 жовтня 2007 року

Газета: 
Рубрика: