«Учора керівництво англійсько-голландської нафтової компанії Shell заявило про свій намір взяти в оренду українську транзитну газотранспортну систему на 40 років і залишити державі двадцятивідсотковий пакет. У разі укладення угоди в російських газовиків з’явиться надійний партнер для транзиту газу в Європу. Як повідомило «Известиям» джерело в «Газпромі», для Росії оренда Shell труб, якими російський газ надходить в Європу, означає перехід на принципово інші бізнес-відносини. «Ми будемо мати справу не з абстрактною державою Україна, яка не може налагодити роботу своєї газової системи, а з реальним партнером, з компанією, яку ми знаємо. До того ж, буде з кого спитати за крадіжку газу — якщо компанія не забезпечить захист російського транспортованого газу від несанкціонованого відбору, то й відповідати доведеться їй», — заявило джерело.
«У таких країнах, як Білорусь, Україна і донедавна — Сербія, — офіційну цензуру було замінено судовими слуханнями, поліцейськими облавами, залякуванням, штрафами й обмеженим постачанням паперу. 31- річний Георгій ГОНГАДЗЕ, тіло якого впізнали журналісти завдяки талісманам і обручкам, був одним із піонерів-засновників Інтернет-газет у країнах Східної Європи і на Балканах, які намагалися у такий спосіб уникнути урядового тиску. У Сербії Слободана Мілошевича також убивали безкомпромісних журналістів. «Українська правда» заснована навесні, і вона досі була недосяжною для уряду Президента Кучми та стала притулком для журналістів, які не могли надрукувати свої статті через побоювання редакторів».
«Кожен міг побачити в міністрові закордонних справ України Анатолії Зленку свого, оскільки його головна риса, за словами Леоніда Кучми, — не казати ні «так», ні «ні». Людину з подібною рисою легко назвати не лише «дипломатом до кореня», а й безликою. Однак навряд чи безликий дипломат, не вимовляючи згаданих слів, зміг би добитися в травні 1992-го Лісабонського протоколу, яким було визнано, що ядерна зброя, що міститься на території республіки, є власністю України. А в червні 1993-го в Севастополі Зленку вдалося схилити свого російського колегу Андрія Козирєва до згоди на поділ бойових кораблів Чорноморського флоту протягом найближчого року, і лише потім під тиском вищого керівництва Росії ці домовленості були переглянуті. На думку аналітиків, Зленко значно менше був підконтрольний Леоніду Кравчуку, ніж його наступник Геннадій Удовенко був підконтрольний Леоніду Кучмі. Три роки роботи Зленка в Парижі були однозначно успішними. Франція, яка доти майже не помічала Україну, стала звертати на неї помітно більше уваги. І все ж перебування у Франції давало зацікавленому спостерігачеві багато матеріалів для того, щоб пересвідчитися — незважаючи на всі дипломатичні успіхи, Україну з її нинішнім станом економіки та політичної культури в європейських структурах не чекають».
