«Нам потрібна цілісна Європа, яка розділяє наші цінності
й розділяє потяг до лідерства. Це — основа безпеки, від якої залежатимуть
наші діти. Ось чому я підтримав політичне й економічне об’єднання Європи.
Ось чому ми прийняли до НАТО Польщу, Угорщину й Чехію... І наблизились
до Росії й України, встановивши з ними нові партнерські відносини» (із
звернення до нації президента США Клінтона).
«Чикаго Сан-Таймс», 25 березня
«Скепсис Заходу підганяє генних інженерів на Сході. Україна
— зубожіла житниця Європи — виступає при цьому в ролі лабораторії. Незважаючи
на бідність приміщень та погане обладнання, тут з успіхом просуваються
нові розробки — приміром, новий картопляний ген «Монсанто». Шлях до українського
iнституту мікробіології й вірусології веде вибоїстими вулицями на околиці
Києва. Інститут виглядає так, що зрозуміло: державне фінансування на його
утримання ледве надається. Недалеко від нього стоїть двоповерхова будівля
— Інститут молекулярної біології й генетики. Із 120 генних інженерів інституту
половина постійно перебуває за кордоном, насамперед у США. Там українці
знайшли стратегічного партнера — генних інженерів з «Монсанто» — американської
фірми, що виробляє хімічну продукцію для сільського господарства. Дістаючи
підтримку уряду США, фірма давно належить до найбільших інвесторів в Україну...
Спільно з канадською компанією «Соланум Прінс Едвард Айленд Інк.» «Монсанто»
недавно представив у Києві свій картопляний ген «Новий листок», що його
впродовж двох років було випробувано на полях України. Рослина нищить картопляних
жуків і личинок завдяки одному генетично впровадженому білку, який розкладає
стравохід. З року в рік шкідники руйнували близько 40 відсотків української
картоплі... Новий зразок є передвісником для інших аграрних продуктів,
що вирощуються в Україні».
«Гандельсблатт», березень
«У Москві — неділя, 11-та година вечора, і прем’єр-міністр
Ізраїлю Беньямін Нетаньягу мав доволі напружений день. Він почався о четвертій
годині ранку в аеропорту Бен-Гуріон, де його команда усвідомила, що, незважаючи
на дружні відносини, один з членів делегації потребує візи для в’їзду в
Україну. Потім, після «використання впливу», аби пролізти через бюрократичні
перепони, почет пронісся своїм шляхом — відбулися зустрічі тет-а-тет з
нещасними працівниками єврейської агенції (очевидно, Сохнут. — Ред.) в
діловій частині Києва, урочиста церемонія в Бабиному Яру під снігопадом,
кошерний ланч з українським Президентом Леонідом Кучмою, де було подано
солону рибу, і підписання меморандуму про безпеку в позолоченому Маріїнському
палаці... В поїздку було запрошено журналістів з усіх російськомовних видань
Ізраїлю... На шляху були перешкоди — одній репортерці не дозволили виїхати
з Ізраїлю, оскільки вона не виплатила кредиту, в той час як інша журналістка,
котра нещодавно іммігрувала з України, вирішила одразу після приїзду зустрітися
зі своєю свекрухою, з якою не бачилася вісім років, а не їхати за прем’єр-міністром.
Але врешті-решт все було зроблено згідно з планом...»
«Джерусалем Пост», 23 березня
Переклад Наталі ВІКУЛІНОЇ, «День»
