Жодного разу після розпаду СРСР Москва не зазнавала такої нищівної дипломатичної поразки. Уся «українська стратегія» Росії 2004 року була суцільною чередою помилок і розчарувань... Ющенко заявив, що з першим візитом як глава держави він хотів відвідати Росію. Чудова ідея. Ідеальний шанс продемонструвати світу, що президенти приходять та йдуть, а Росія з Україною залишаються... Але наскільки більш природним і невимушеним було б перше рукостискання Володимира Путіна та його українського гостя, якби офіційні російські ЗМІ не створили Ющенку образ навіженого націоналіста, а російські політики не закликали — причому відкритим текстом — до розчленування України.
Серед гостей з’їзду переможців були помічені такі дивні люди, як лідер партії «Родіна» Дмитро Рогозiн, член КПРФ Сергій Доренко, член ЛДПР Олексій Митрофанов. Не потрібно було намагатися пояснити їхній оранжевий одяг тільки тим, що все інше у пранні. Все було складніше. Хоча, здається, ну що ще подумати про Олексія Митрофанова, який ще кілька тижнів тому казав про «оранжевий шабаш» такими словами, які я раніше якщо і знав, то давно вважав за краще забути? «Це я вам поясню, — із задоволенням говорив пан Митрофанов. — Так, ЛДПР брала участь у передвиборній кампанії на боці Віктора Януковича, в рамках системних домовленостей із владою». Він не уточнював, з якою саме. Це було й неважливо. Сама звістка про те, що у ЛДПР були з кимсь системні домовленості, за уявленням пана Митрофанова, очевидно, цілком мали вибачити його. «Так, ми лаяли Ющенка, — визнавав він. — Але ми при цьому, звісно, розуміли, що Ющенко — це людина, яка не складається з одних лише мінусів». Українські журналісти з щирою цікавістю запитували: чи не підтверджує все це, що його партія є політичною шльондрою? Він удавав, що не чує їх.
Виконавчий секретар СНД, який очолює спостерігачів від цієї організації, засумнівався в легітимності й демократичності голосування. Проте парламентські вибори в Узбекистані Рушайло визнав «легітимними, вільними та транспарентними». Нагадаємо, що раніше схвалення спостерігачів від СНД удостоювалися білоруський референдум і другий тур українських виборів... Пана Рушайло анітрохи не бентежить цілковита суперечність, в яку він вступає з іншими спостерігачами. Не розраховує він і на те, що думку спостерігачів від СНД врахують і візьмуть до уваги міжнародні організації... Він не спостерігач, а комісар, і цікавить його не перебіг голосування, а результат, бо у Кремлі сьогодні глибоко переконані, що хороші вибори — це вибори з правильним результатом... Услід за президентом Путіним й у співпраці з іншими мешканцями Кремля він зайнятий масштабним проектом побудови паралельної реальності... Фіксація окремих порушень під час третього туру виборів в Україні мала зробити нечутливою різницю між такими виборами і тим, як під час другого туру нагло вкинули кілька мільйонів голосів. А розповідь про допомогу Заходу «помаранчевим» має зрівняти його з Москвою, яка прямо брала участь у «проштовхуванні» Януковича в президентське крісло. Метод «паралельної реальності», з першого погляду, є вельми ефективним. Особливо у внутрішньому вжитку. У цьому плані пан Рушайло мало чим відрізняється від пана Павловського: функція обох лише в тому, щоб виступати по державному телебаченню та формувати у його глядачів «правильну», паралельну картину світу. Однак насправді він і шкідливий, і некорисний. За ним не стоїть ані ідеології, ані усвідомлення реальних інтересів країни. І поступово він з неменуччістью перетворює її на резервацію...
Зараз Україна повинна отримати від Європи три речі. Для початку Ющенко має отримати відчутну допомогу. Адекватним інструментом для цього могла б стати міжнародна конференція кредиторів. По-друге, необхідно прийняти «дорожню карту», яка означала б дещо більше, ніж нещодавно репрезентований план дій. Вона повинна містити схему найбільш реалістичних форм співробітництва в найближчі чотири або п’ять років, а також перелік необхідних для цього заходів. Оскільки метою цього плану не є членство України в ЄС, необхідно продумати варіант асоціації. І по-третє, співпраця між ЄС і Україною має орієнтуватися на результати реформ в Україні. Якщо Київ досягатиме справжніх результатів, то Брюссель буде повинен відкрити шлях інтенсивнішої кооперації.
Приклад України віднедавна свідчить про те, що президент Путін знову почав мислити імперськими категоріями. Він постійно називає розвал Радянського Союзу помилкою, хотів би значною мірою відновити колишні територіальні кордони... Створення ЄЕП є вираженням цієї політики і водночас свідченням провалу малодушної, позбавленої будь-якої уяви східної політики ЄС... Євросоюз мусить відмовитися від колишньої політики стосовно сусідніх держав і відкрити всім європейським демократичним державам, які в найближчі десять років не можуть стати членами ЄС, можливість членства в новому європейському економічному просторі.
