Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про нас

7 грудня, 2004 - 00:00

«Легкого виходу з кризи, очевидно, не буде, — заявив «Времени новостей» голова українського Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. — Результат боротьби значною мірою залежить від реакції Кучми, Путіна та міжнародних посередників. Якщо активність Майдану піде на спад, а ресурс президентської адміністрації посилюватиметься, то шанси на вирішення ситуації на користь влади зростуть. Президент ще не настільки слабкий, щоб не грати у свою гру».

«Время новостей», 6 грудня 2004

Збігнєв Бжезинський, запеклий противник демократичного проекту адміністрації Буша-молодшого, пристрасно пише про важливість демократії в Україні та про те, як приклад України може викликати «ефект доміно», поширивши демократію на сусідню Росію. Однак коли Джордж Буш-молодший та Тоні Блер наводять аналогічний аргумент на підтвердження благотворного ефекту створення демократичної держави на Близькому Сході (а нам у найближчі два місяці, можливо, дійсно вдасться провести перші на Близькому Сході справжні вільні вибори), «реалістичні» критики відкидають цей аргумент як вкрай наївний. Якби 20 років тому ви сказали, що Україна сьогодні опиниться на порозі вступу до демократичної Європи, вас також назвали б безнадійним утопістом...

The Wall Street Journal,
США, 6 грудня 2004

Кандидат від опозиції вже пообіцяв вивести 1600 українських солдатiв з Іраку. Коли пригноблена молодь Ірану повалить теократичну диктатуру, вона не перестане виступати за створення ядерної бомби. В Іраку вільні федералісти безсумнівно, підуть на сумнівні угоди з постшираківською Францією та постпутінською Росією. Молодий лев — демократична Палестина — навряд чи за доброю волею побажає влягтися поруч iз ізраїльським ягням. У троянд, що розпускаються, виявляться шипи? Не сумнівайтеся. Але Америка покликана — та й зацікавлена — підтримувати розквіт свободи в усьому світi.

The New York Times, США,
6 грудня 2004

Фахівець із питань геополітики та стратегії Жерар Шаліан: «Ми є свідками використання стратегії усунення. Її початок сягає часiв «холодної війни», коли 1952 року держсекретар США Джон Фостер Даллес виступав за усунення Радянського Союзу. Йшлося про те, щоб піти далі, ніж просто стримувати східний блок. Аж до 1991 року цю політику не можна було застосувати на практиці. Американські стратеги задумали такий світ, де у Сполучених Штатів не могло б бути жодних суперників, а для цього треба робити все можливе, щоб вони не з’явилися — ні Європа, ні Китай, ні Росія. У цьому сенсі дуже повчальною є книжка Збігнєва Бжезинського «Велика шахівниця», що з’явилася 1997 року. Бжезинський не є неоконсерватором, він навіть був радником президента-демократа Джиммі Картера. Він дає зрозуміти, що для Сполучених Штатів основна партія розігруватиметься в Євразії, і що необхідно спиратися на Польщу й Україну, щоб Росія не змогла знову стати світовою державою, порівнянною iз Сполученими Штатами. Україна є найвищою точкою в цій стратегії усунення... Як вважають у Вашингтоні, Росія може залишатися державою регіонального, але ніяк не світового значення».

Liberation, Франція,
6 грудня 2004

Офіційний Белград не підтримує діяльності членів колишньої організації «Отпор» в Україні, лишається тільки переконати в цьому Росію — так дипломатичні й безпекові джерела описують делікатну ситуацію у стосунках Белграда й Москви. Хоча А.Марич і С.Лазендич, які інструктували членів української організації «Пора» щодо підготовки акцій протесту, твердять, що розійшлися з «Отпором» і заснували власний «Центр ненасильницького опору», виникає запитання: чи не загрожує тінь цієї колишньої неурядової організації добрим відносинам двох країн? «Отпору» зараз не існує, оскільки він влився в Демократичну партію, але саме це може створити проблеми лідерові ДС, президентові Сербії Б.Тадичу. Він може опинитися перед неприємною необхідністю пояснювати, що «Отпор» і ДС не мають нічого спільного з подіями в Україні, державі, що має стратегічне значення для безпеки Росії. Деякі його противники вже твердять, що саме через «експорт» колишніх отпорівців в Україну В.Путін не прийняв Б.Тадича під час його нещодавнього візиту в Москву.

«Політика», Сербія,
3 грудня 2004

Чия ж у такій ситуації правда — тих, хто розмахує оранжевими прапорами, або ж тих, хто підіймає над головою біло-блакитні? Цілком очевидно, що про спрощення не йдеться. Реальний розмах білінгвізму здатен служити розділовою смугою, яка допоможе уникнути схематизму у визначенні ідентичності населення. І в цьому сенсі нарівні з небезпекою надмірного перебільшення наявних відмінностей, є й підстави зазначити, що одна й інша сторони мудро намагалися уникати насильницьких сутичок, що є готовність до діалогу, що армія не виходить на вулиці, що загони органів правопорядку діляться на тих, хто відгороджує одних демонстрантів від інших, і тих, хто розсудливо вичікує осторонь.

La Vanguardia,
Іспанія, 6 грудня 2004

Газета: 
Рубрика: