Протягом усієї нової історії України її лідери відзначалися пристрастю до написання книжок. Михайло Грушевський, якого вважають першим українським президентом, взагалі був професійним істориком, автором фундаментального одинадцятитомника «Історія України-Русі». Голова Центральної Ради Володимир Винниченко відомий як видатний драматург й есеїст. Симон Петлюра, у минулому бухгалтер, був за сумісництвом непоганим літературним критиком. Одна біда: непогані письменники, усі вони виявилися посередніми політиками. Жоден із них так і не спромігся відстояти свій пост та його основу — незалежність України. Кучма перериває цю порочну тенденцію. Чи приніс політик Кучма користь Україні — про це історики ще скажуть своє слово. Але є один непорушний факт: на сьогодні він абсолютний рекордсмен за часом перебування на чолі незалежної Української держави. Він залишався у влади довше, ніж Кравчук, Петлюра і Грушевський, разом узяті. Залишався в період української історії, який аж ніяк не назвеш стабільним. Отже, йому не можна відмовити в якостях професійного політика: чутті, хватці та здатності маневрувати між різними «векторами» як у внутрішній, так і у зовнішній політиці... Коротко книжку глави Української держави можна охарактеризувати як незвичайну суміш спогадів і роздумів із політико-історичним обгрунтуванням «української багатовекторності». За цієї «багатовекторністю» легко вгадується його власна лінія, яка коливається залежно від ситуації... На запитання здивованого читача, як у «технаря», що став президентом, вистачило часу на роботу над багатосторінковими розділами про Богдана Хмельницького та Мазепу, у Кучми також заготована відповідь. Виявляється, у школі він дуже захоплювався гуманітарними предметами і навіть хотів повернутися у рідне село вчителем історії...
Війна в Іраку змусила США, Велику Британію та Росію по-новому формувати свою політику у відносинах з Україною. В Іраку під польським командуванням служать близько 1600 українських солдатів — це краща ілюстрація стратегічного партнерства двох держав. Під час нещодавнього візиту прем’єра Лєшека Міллера до України було підписано документ про будівництво польського відрізка нафтопроводу Одеса — Броди — Гданськ. Це є знаковим рішенням не тільки для системи транспортування нафти, але й для геополітичної ситуації в регіоні Чорного моря і Кавказу. Також Україна і Польща домовилися про режим взаємних поїздок: безкоштовні візи для українців та безвізовий режим для поляків. Для Польщі роль України не тільки не поменшала, а навпаки, зросла. Йдеться навіть не про те, що існування незалежної української держави перешкоджає відродженню російського експансіонізму. Київ може бути просто важливим партнером у партії, яку розігрує Варшава.
