«Україна не визнає «спеціального представника президента ПМР» у Києві без згоди Республіки Молдова. Як повідомили джерела в Посольстві Республіки Молдова у Києві, український міністр закордонних справ заявив, що «призначення представника президента ПМР в Україні» неприйнятне з точки зору міжнародного права, не відповідає положенням Меморандуму про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова та придністровською стороною від 8 травня 1997 року, тому Україна не може піти на це. Виходячи з вищесказаного, Україна не визнає статус «спеціального представника» Придністров’я і «не збирається спрямомувати по відношенню до нього будь-якi офіційні дії». Ця проблема вже обговорювалася 22 лютого цього року в ході робочого візиту в Молдову заступника держсекретаря в МЗС України Ігоря Харченка, який ще раз підтвердив офіційну позицію Києва з даного питання. Посол України в Молдові Петро Чалий розцінив дії Тираспільської адміністрації як провокацію. Потрібно нагадати, що на початку січня Ігор Смирнов призначив Володимира Боднаря на посаду свого «спеціального представника» у Києві «для забезпечення прямого діалогу з українською владою».
«Цього разу нову «завісу» будує не Москва, яка намагалася відгородитися від капіталістичного Заходу, а сам капіталістичний Захід, аби врятуватися від бідолашних жителів із анархічних, неперебудованих, бідних пострадянських країн, таких як Україна, Білорусь, Молдова і навіть Росія. Новий заслін складатиметься не з оглядових вишок або ж колючого дроту, а з візового режиму, підкріпленого суворим прикордонним контролем, комп’ютерними базами даних, сучасним спостережницьким і перевірочним обладнанням та цілими арміями охоронців. Поляки, які опинилися по іншу сторону «залізної завіси», глибоко занепокоєнi спорудженням ще одного подібного бар’єру. Проте це ціна, якої вимагає Європейський Союз, куди прагнуть вступити Польща, балтійські країни, Угорщина, Словаччина та Словенія в 2004 році. З того моменту всі держави, розташовані східніше, стануть зовнішнім кордоном ЄС, який здебільшого обходиться без внутрішнього контролю на кордонах, і заможні громадяни Берліна, Парижа й Відня бояться, що наркотики, зброя і нелегальні іммігранти хлинуть ордою з відталих країн. Вимога запровадження візового режиму особливо засмучує поляків, оскільки він призупинить двосторонній потік прикордонного дорожнього руху, скоротить кількість українських нянечок і білоруських робітників та покладе край «прикордонним базарчикам», де поляки, українці й білоруси чим тільки не торгують — від яблук до сигарет. Найбільше ж занепокоєння Варшави полягає в тому, що коли Україна відчує себе ізольованою, то європейський буфер проти Росії повернеться спиною до Заходу і відмовиться від реформаторських зусиль, так, як це вже зробила Білорусь».
«Відомі як воїни російського степу, козаки програли у битві з каліфорнійською політичною коректністю, коли один із університетів штату відмовився від того, щоб називати свою спортивну команду «Козаками». На думку каліфорнійців, назва «козаки» — «недоречний символ», судячи з брутальної історії цього угруповання. Університет Сонома, спортивну честь якого «Козаки» захищали упродовж сорока років, повідомив, що змінить назву своїх атлетичних команд на «Морські вовки» після неодноразових скарг щодо антисемітизму та кровоненаситності, які асоціюються з «козаками». Козаки були селянськими вояками в Україні та Росії, які служили престолонаслідникам царів».
