Віце-президент Парламентської асамблеї Ради Європи, доповідач з питань засудження Голодомору як злочину тоталітарного режиму в Україні та на інших територіях колишнього СРСР, Александр Біберай вже втретє відвідав нашу країну в рамках своєї місії. Албанський депутат цього разу прибув, щоб узяти участь в днях пам’яті 75-х роковин Голодомору. Він вважає, що злочини сталінського тоталітарного комуністичного режиму, зокрема Голодомор, мають бути засуджені. У чому полягає обов’язок політиків перед історією, чому албанці прагнуть вступити в НАТО і чому в Албанії вважають, що незалежність Косово в жодному разі не можна використовувати як прецедент для визнання Росією Абхазії та Південної Осетії? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Александра БІБЕРАЯ.
— Пане Біберай, чому ви погодилися стати доповідачем із питань засудження Голодомору як злочину тоталітарного режиму в Україні та на інших територіях колишнього СРСР?
— Голодомор — це була велика трагедія для українського народу в ті часи. Як ми знаємо, мільйони людей стали жертвами режиму Сталіна. Наша місія — написати, що сталося в часи комуністично-сталінського режиму, щоб не дозволити, аби цей злочин повторився в майбутньому — не лише в Україні, але й у інших країнах. Три роки тому Парламентська асамблея ухвалила резолюцію щодо засудження комуністичних злочинів. Як доповідачу мені доручено підготувати доповідь про Голодомор і Великий Голод в інших радянських республіках. І я переконаний, що це буде дуже добрим внеском в історію. Для політиків колишніх комуністичних країн легше зрозуміти, що насправді сталося в часи цього режиму. Доповідь ПАРЄ буде підготовлено й ухвалено протягом двох років, починаючи з червня 2008 року.
— Що ви знали про Голодомор до того, як вас призначили доповідачем з цього непростого питання?
— Я нічого не знав про Голодомор до колапсу Радянського Союзу, бо всі комуністичні країни були повністю ізольовані. У підручниках з історії не було жодної інформації про цю трагедію. Вперше я дізнався про Голодомор лише декілька років тому в Раді Європи, коли українська делегація підняла це питання. Відтоді я дуже цікавився цим питанням і намагався дізнатися всю правду про Голодомор. І моє прохання стати доповідачем з цього питання було одноголосно схвалено комітетом ПАРЄ з політичних питань в липні 2008 року. Згідно з правилами і процедурами ПАРЄ, я маю підготувати доповідь комітету з політичних питань протягом двох років, після цього її буде подано на затвердження в ПАРЄ. Заплановано, що місії з вивчення Голодомору буде здійснено в Росії, Україні та Казахстані, можливо, в інших колишніх радянських республіках, які постраждали від Великого Голоду.
Слід зазначити, що доповідь складатиметься з двох частин. Перша буде присвячена Голодомору, а друга — Великому Голоду в інших колишніх республіках колишнього Радянського Союзу.
— Тобто ви вважаєте, що це обов’язок політиків — знати про Голодомор. Як тоді ви ставитесь до того, що, з одного боку, Росія виступає проти визнання Голодомору, з другого боку, деякі країни підтримують визнання Голодомору, включаючи визнання його геноцидом українського народу, а ще інші країни вважають, що це не справа парламентаріїв — займатися цим питанням?
— Я думаю, що наш обов’язок як політиків — відкрити двері історикам, які напишуть історію. Адже світова історія дає нам багато прикладів, коли політики закривали ці двері для істориків. Микита Хрущов був першим, хто 1956 року розповів про злочини Сталіна. На жаль, до 1990 року не було можливості дізнатися про Голодомор 1932—1933 років. Тепер, через 75 років, кожному політику легше чітко зрозуміти, що сталося в ті часи, щоб не мати жодного сумніву про ті злочини комуністичного режиму. Цілком зрозуміло і очевидно, що режим Сталіна був злочинним і викликав багато трагедій не лише тут, в Україні, але й у всіх республіках колишнього Радянського Союзу. Тому обов’язок політиків в усьому світі — засудити злочини, скоєні комуністичним режимом.
— Що ви думаєте про позицію Росії, зокрема, лист російського президента до українського, в якому Дмитро Медведєв говорить про «так званий «Голодомор»?
— Я не читав цього листа, але гадаю, що російські політики повинні засудити злочини сталінського режиму, які були скоєні в Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу.
— Тобто ви вважаєте, що Путін і Медведєв, а також російська Дума мають відкрито засудити сталінсько-комуністичний режим?
— Звісно, вони мають це зробити. Після 90-х створено всі умови, щоб російські політики засудили злочини, скоєні сталінським режимом. На мою думку, це їхній обов’язок перед народом та історією.
— Чи було легко вашій країні позбутися режиму Ходжи, який за суттю був сталінським?
— На жаль, моя країна сильно постраждала від диктаторського режиму Ходжи, навіть після смерті Сталіна. Якщо ми глянемо на історію країн Південно-східної Європи, то легко зрозуміємо, що ті режими пом’якшилися після смерті Сталіна, в той час як комуністичний режим в Албанії залишався таким самим, як і до його смерті. Режим впав на початку 90-х. Досвід албанського комуністичного режиму дуже допомагає мені зрозуміти те, що насправді відбувалося тут, в Україні.
— Чи можете ви сказати, що режим Ходжи засуджений у вашій країні і повернення до нього неможливе?
— Історія довела: якщо ми не засуджуємо злочини, скоєні кримінальними режимами, то вони можуть повторитися. Але нам треба бути дуже-дуже уважними щодо таких трагедій, які часто повторюються в історії. Якщо люди дозволяють своїм лідерам стати диктаторами, то, звісно, може виникнути диктаторський режим.
— Ваша країна отримала ПДЧ 1999 року й у квітні отримала запрошення вступити до НАТО. Що допомогло вашій країні досягти поставленої мети? Адже можна прочитати, що Албанія — бідна країна, в якій процвітає корупція.
— Албанія була членом Варшавського договору до 1968 року. А в 1991 році Албанія стала першою колишньою комуністичною країною, що подала заявку на членство в НАТО. Ми сподіваємося, що наступного року Албанія стане повноправним членом Альянсу. Ключем для вступу до Альянсу є успішні реформи, а також верховенство права, демократія та повага до прав людини. Членство в НАТО є дуже важливим для кожної європейської країни, зокрема, для їхньої безпеки та миру.
— А якою є головна причина того, що майже 90% албанців підтримують членство в НАТО?
— Головною причиною є історична орієнтація албанського народу на мир, розвиток та цілісність.
— А після подій на Південному Кавказі чи не виникає у вашій країні занепокоєння щодо гарантій захисту з боку НАТО? Адже країни Балтії попросили Альянс показати плани їхнього захисту на випадок надзвичайної ситуації.
— Ми відчуваємо впевненість у безпеці НАТО. Якби на квітневому саміті в Бухаресті Україна та Грузія стали кандидатами на членство в Альянсі, то не було б воєнного конфлікту на Південному Кавказі. Відтак я вважаю, що розширення НАТО є ключовим елементом безпеки для кожного кандидата на членство в Альянсі.
— Іншим пріоритетом Албанії є європейська інтеграція. Ваша країна вже підписала з ЄС Угоду про стабілізацію та асоціацію. Коли Албанія може розпочати переговори про вступ до євроспільноти?
— Справді, таку угоду ратифікували всі європейські парламенти і 26 держав-членів Європейського Союзу. Я сподіваюся, що наступного року Албанія розпочне фазу переговорів про вступ до ЄС. Я брав участь у багатьох переговорах і бачу добру волю з боку ЄС щодо прийняття балканських країн до свого складу. Але рішення залежить від наших реформ.
— З якої країни Албанія брала приклад, реалізовуючи конституційну реформу?
— У нас були дебати щодо вибору нової конституційної моделі. Існувало два варіанти: обрати власну модель чи міжнародну. Я підтримав ідею, що краще мати поєднання, яке враховує специфіку країни. В останніх конституційних змінах, які було нещодавно ухвалено в нашому парламенті, ми вибрали та поєднали іспанську та німецьку моделі, які підходять для Албанії. Дві головні політичні партії, як з боку правлячої коаліції, так і з боку опозиції, дійшли згоди щодо змісту нових конституційних поправок. Сподіваюся, що Конституція діятиме протягом десятиліть, щоб до неї не вносили часто зміни.
Парламент може ухвалювати деякі поправки до Конституції. Хоча з деяких важливих питань може виникнути необхідність у проведенні референдуму. Але потрібно також розуміти, що деякі питання буде важко виносити на референдум, бо виборці можуть голосувати, виходячи з політичних преференцій. Провал ірландського референдуму щодо Лісабонської угоди є яскравим прикладом того, що люди не зрозуміли технічних деталей.
— До речі, чи будуть в Албанії проводити референдум щодо вступу в НАТО, чи достатньо буде рішення парламенту?
— У нашій країні немає потреби виносити це питання на референдум. Бо ми знаємо, що понад 90% населення підтримує членство країни в НАТО. Політичні партії також одностайно виступають за вступ до Альянсу.
— Оскільки ваша країна є сусідкою Косово, то як ви ставитеся до використання Росією косовського прецеденту для анексії грузинських територій: Абхазії та Південної Осетії?
— Я запевняю вас, що випадок з Косово є унікальним і не може бути прецедентом. Косово ніколи не було частиною Сербії. На жаль, 1913 року великі держави вирішили відокремити Косово від Албанії і подарувати Сербії. Понад 90% населення Косово становлять албанські косовари, щодо яких Сербія здійснювала чистий геноцид. Багато злочинів було здійснено проти косоварів. Як ви пам’ятаєте, 1999 року НАТО втрутилося в ситуацію в Косово, бо там режим Слободана Мілошевича здійснював етнічні чистки. Інтервенція в Косово була міжнародною місією на чолі з НАТО. На жаль, Росія намагається використати випадок з Косово як виправдання і привід для випадку з Південною Осетією та Абхазією. Але між ними немає жодної подібності.
Навіть цей аргумент, який Росія використовувала щодо Косово, перестав діяти після того, як Москва визнала Південну Осетію та Абхазію. Якщо росіяни використовують ті самі стандарти, то мають негайно визнати незалежність Косово. Я сподіваюсь, що Росія і Сербія рано чи пізно визнають Косово, бо це частина нової реальності, яку ми бачимо в Європі після 90-х. Ми знаємо, що після падіння комуністичного режиму розвалився Радянський Союз та Югославія. Якщо згадати історію, то можна побачити, що створення СРСР і ФСРЮ відбулося радше за допомогою диктаторських інструментів, а не за волею народів.
Це були дуже штучні утворення, які не могли триматися довгий час. І тепер ми маємо багато незалежних держав, які входили до складу Радянського Союзу. Також багато держав виникло в межах Югославії. І поява Косово стала останнім моментом розпаду Югославії. Тому це нова реальність на Балканах. Я сподіваюсь, що західні балканські країни — Косово, Чорногорія дуже скоро приєднаються до НАТО та ЄС.
