Амбіційна програма розвитку Росії, розроблена на доручення президента країни В.Путіна, дає, здається, відповідь на запитання — чого він хоче домогтися. Нове російське керівництво сповнене рішучості повернути колишній вплив Москви, але на новому підгрунті. З цією метою в країні реально розпочато саме ту масштабну модернізацію, про необхідність якої в Україні є лише голослівні розмови протягом усіх останніх десяти років. Час для рішучих кроків в Україні ще є — але він невблаганно скорочується, тим часом як до вивчення досвіду сусідніх Польщі, Угорщини, Словаччини справи так і не дійшли. Російський досвід, схоже, повинен стати останнім поштовхом до прийняття рішень, якими б важкими вони не здавалися.
На Сході і Заході все ще продовжують запитувати: хто такий Путін? Суть запитання — чи буде новий президент продовжувати ліберальні реформи, чи збереже демократію в Росії. Тому такий великий інтерес до програм і планів російського керівництва.
Нещодавно уряд схвалив довгострокову програму соціально-економічного розвитку країни на десять років і доручив міністрові економічного розвитку Герману Грефу завершити її доопрацювання за два тижні. Підведено риску багатьом сумнівам, ліберальний курс в економіці визначився чітко.
Ще 1999 року тоді ще прем’єр Путін доручив Грефу розробку довгострокової стратегії. За півроку напруженої роботи програму було створено. Але уряд ухвалив на її основі тільки план на півтора року, а всі заходи в галузі реформування держави з неї були вилучені з того приводу, що це належить до компетенції президента, а не уряду.
Протестні голоси проти програми з боку лівих, а також бюрократії посилювалися. На початку 2001 року президент доручив хабаровському губернаторові Ішаєву зробити ще один варіант стратегії. Вона виявилася помітно консервативнішою. Але врахувати всі її позитивні моменти доручили саме тому ж Грефу.
У результаті ми маємо все ту ж ліберальну програму, але таку, що вже пройшла випробування громадською оцінкою. Як з’ясувалося, суспільство не проти, гідної альтернативи ліберальному курсу немає. Очевидно, це стиль Путіна: не йти напролом, дати можливість висловити різні думки, спустити пару, перш ніж на щось наважитися.
Сутність програми: Росії потребуються модернізація економіки, величезні інвестиції. Є два шляхи. Перший — модернізація згори, з ініціативи держави та під її тиском. Або ж модернізація знизу, на основі приватної ініціативи, за допомогою створення сприятливих умов для неї. Обрано другий варіант.
Ключові ідеї програми: зміцнення і захист прав власності, дерегуляція, вирівнювання умов конкуренції. Пропонуються послідовні заходи щодо реалізації приватної власності на землю. Дерегуляція (дебюрократизація) включає в себе полегшення входження на ринок, зменшення кількості різноманітних перевірок, скорочення числа ліцензованих видів діяльності тощо. Вирівнювання умов конкуренції — це, насамперед, активізація антимонопольної політики, скорочення пільг та субсидій, реалізація принципу «одного вікна» для приватних інвесторів.
Компроміс із опонентами відбився у тому, що в програмі викладається концепція інвестиційної і структурної політики, зокрема державних інвестицій, проте без помітних відступів від ліберальних принципів. Особливо наголошується на ринкових силах, на приватній ініціативі. І все ж у програмі відчувається, що модернізації без державного впливу на формування нової, більш сучасної структури економіки провести не вдасться. Шукається певний баланс між більшою свободою для бізнесу та більшим впливом держави. Політика щодо іноземних інвестицій передбачає можливість пільг, гарантій, спеціальних угод, що раніше виключалося. Названо пріоритети структурної політики: розвиток експорту інфраструктури, нова економіка, реформування природних монополій.
У розділі бюджетно-податкової політики планується завершення податкової реформи, зниження податкового і боргового тягара, скорочення зобов’язань держави, посилення контролю за бюджетними витратами. Найскладнішу проблему міжбюджетних відносин пропонується вирішити переданням усіх федеральних мандатів, тобто витрат, що випливають із федерального законодавства, які досі несли значною мірою регіони, до федерального бюджету. Особливо великі проблеми при цьому постають для місцевого самоврядування, що опиняється у ще більшій залежності від регіонального начальства. Щоб цього не було, передбачається закріпити за кожним бюджетом свої прибуткові джерела, свої податки за принципом: «один податок — один бюджет». Зробити це буде дуже непросто, враховуючи ще не подолані труднощі зі стягненням податків.
У програмі підкреслюється, що соціальні цілі стоять на першому плані. Пропонується пакет реформ, які давно назріли в галузях освіти, охорони здоров’я, трудових відносинах та пенсійному забезпеченні, а також у житлово- комунальному господарстві. Це та сфера, де зберігається маса реліктів соціалізму. Власне, це характерне не тільки для Росії.
Центральна проблема: люди одержують низьку заробітну плату, це стосується, насамперед, традиційних секторів. Зате водночас сплачуються величезні дотації на утримання та будівництво житла, головним чином з місцевих бюджетів. Дотації йдуть і через занижені тарифи на енергію, тепло, газ, залізничні перевезення. Здавалося б, усе нібито просто: всі ці гроші, що йдуть на дотації, виплатити людям як зарплату, насамперед бюджетникам, підняти пенсії. Але насправді це ще один переворот, ще одне ламання способу життя. І все одно це доведеться робити.
Які ж очікуються результати? Планується досягнути в середньому 5% зростання ВВП протягом 10 років. Це мінімум. До 2004 року ВВП при цьому зросте на 29—30%, а до 2010 р. — на 70—80%. Щодо долара з урахуванням можливої динаміки курсу рубля ВВП має зрости в 2,6— 2,8 разу.
Валові заощадження очікуються на рівні 30% ВВП. За умови значного скорочення чистого експорту, тобто вивезення капіталу, це дозволить створити достатні джерела внутрішніх інвестицій. За рахунок того ж чинника передбачається забезпечити випереджальне зростання інвестицій і споживання порівняно з динамікою ВВП. Якби вдалося одержати такі результати, Росія змогла б розпочати процес подолання відставання від інших країн.
Очікуються також суттєві зміни у платіжному балансі: подвоєння імпорту і скорочення позитивного сальдо торговельного балансу (до $35 млрд. 2004 рoкy), нaсамперед за рахунок ввезення обладнання і технологій. У той же час передбачається зростання експорту послуг і приплив капіталу.
Планується підвищення рівня життя населення пропорціонально до зростання ВВП і значне зниження диференціації населення щодо прибутків. На частку 40% найменш забезпеченого населення 2005 року буде припадати 85% соціальних трансфертів замість 36,2% 1999 р.
Оцінюючи програму загалом, можу сказати: цe те, що потрібне і реалістичне. Є, ясна річ, питання, наскільки вдасться в намічені терміни скоротити ризики, підвищити довіру, щоб змінити спрямування потоків капіталу. Але завдання хоч і амбіційне, та розв’язати його можна. Головне — методи рішення вибрано правильно.
Звичайно, багато що залежатиме від поточних чинників: від політики президента в галузі державного будівництва і прав людини, від зовнішніх економічних і політичних впливів. Але в тому, що стосується економіки, Росія обрала правильну стратегію; з цього приводу запитань, здається, бути не повинно. Дай, Боже, зробити те, що заплановано.
P.S. Євген ЯСІН — ректор Московської школи економіки, міністр економіки Росії у 1997 р.
