Навіть попри те, що суперечка між Росією й Україною через ціну на природний газ на цей час здається вичерпаною, залишаються запитання. Багато з нас ще не забули, що означає жити в суспільствах без демократії, прав людини та верховенства закону. Нас вельми засмучує той факт, що за трансформацією в багатьох країнах Центральної та Східної Європи не почалася аналогічна трансформація в Росії.
Помаранчева революція в Україні вселила в нас надію на те, що фундаментальні цінності демократії поширюватимуться далі на схід. Однак суперечка між Росією й Україною через ціну на газ, що почалася саме в той момент, коли Росія зайняла крісло чергового голови «Вісімки» (G-8) промислово розвинених країн, стала лише однією з багатьох ознак, які свідчать про те, що ці надії були передчасними.
Ми не віримо, що газова сварка є одиничною подією, і є достатні підстави для стурбованості поведінкою Росії. Ця сварка навчила нас, що відсутність безпеки постачання енергією є реальною.
Перекривши кран на очах мільйонів людей, «Газпром» продемонстрував, як може бути здійснена загроза припинення подачі енергоносія, і яке значення слів (загадкових для деяких людей) «енергетична безпека» та «диверсифікація». «Газпром» просвітив не тільки мільйони людей, але насамперед політичні еліти, і те, що для багатьох було незрозумілим, стало всім очевидним. Через кілька років ми будемо вдячні Володимиру Путіну за те, що він підштовхнув Європу всерйоз замислитися над ефективним використанням енергії та більшою диверсифікацією джерел.
Газова сварка показує, що Росія не зупиниться перед використанням енергії як зброї, незалежно від середньо- або довгострокових наслідків, навіть якщо вони ставлять у скрутне становище тих партнерів, які найбільше потрібні Росії. Довгострокові інвестиції в інфраструктуру енергетичного сектора Росії, як і раніше, необхідні, і вони не прийдуть із дуже непостійного ринку цінних паперів Москви, як це недавно спробував зробити «Газпром».
Нам потрібна тверда політична воля, щоб закласти нові основи для обґрунтованої, конкурентної та надійної енергетичної політики Європейського Союзу (ЄС). Цю політику треба будувати на таких фундаментальних принципах:
— Вжити всіх заходів до можливо більшого підвищення самодостатності ЄС у питанні постачання енергією та до виділення великих коштів на дослідження альтернативних джерел енергії.
— Працювати в напрямі інтеграції національних енергетичних систем, що дозволить отримувати енергію з різних джерел і більш гнучко використовувати аварійні запаси енергоносіїв.
— Провести ґрунтовні дослідження практичної здійсненності запланованих енергетичних мереж, диверсифікації джерел енергії, беручи до уваги як економічні реалії, так і принципи захисту навколишнього середовища. Замість того, щоб вирішувати наявні проблеми, нові газопроводи можуть створювати нові, причому не тільки шляхом ослаблення енергетичної безпеки деяких держав- членів ЄС, а й також шляхом, наприклад, можливого в майбутньому екологічного лиха в Балтійському морі.
ЄС має знайти спільний голос у своїй енергетичній політиці, включаючи й політику стосовно Росії. Ці заходи повинні бути послідовними та недвозначними. Вони повинні виключити спірні дії деяких європейських політиків, які не мають нічого спільного з інтересами як Європи, так і Росії.
Завдяки тому, що адміністрація Путіна та друзі пана Путіна в «Газпромі» показали свою справжню натуру, ми сьогодні дізнаємося, наскільки ми придатні до того, щоб встати поруч із громадянами Росії в їхній боротьбі за мир і процвітання. Наш загальний європейський досвід свідчить, що ми повинні піднятися на захист дорогих нам цінностей і вірувань.
