Німецька премія «Квадрига», яку вручають щорічно в день об’єднання Німеччини 3 жовтня, цього року перетворилася з малопомітної в європейських масштабах події на одну з найбільш обговорюваних. Треба сказати, абсолютно справедливо. Адже виявилось, що у випадку з цією премією європейська спільність мимоволі зіткнулася з низкою викликів. Найбільш очевидний з них — у самому факті присудження «Квадриги» Володимиру Путіну. Ще один виклик — реакція оргкомітету премії на обурені репліки з боку громадськості та на протест лауреата «Квадриги» 2009 року Вацлава Гавела. У майже ультимативній формі екс-президент Чехословаччини, представник останнього на сьогоднішній день європейського покоління принципових політиків висунув вимогу, аби до понеділка журі переглянуло своє рішення. Інакше Гавел погрозив повернути премію тим, хто її вручав.
Оргкомітет премії виявився уважним до громадської думки — і це важливо. На другому екстреному засіданні минулої суботи керівництво громадської організації Werkstatt Deutschland ухвалило рішення взагалі не вручати «Квадригу» в 2011 році. Таким чином, окрім Володимира Путіна, «Квадригу» не отримають міністр закордонних справ Мексики Патрісія Еспіноса, турецька письменниця Бетюль Дурмас і палестинський прем’єр-міністр Салам Фаят. Постраждали за компанію...
«Нагорода має вручатися таким людям, як Анна Політковська, Сергій Ковальов або Лю Сяобо — людям, які присвятили своє життя захисту людських прав і свобод, просуванню демократії», — цитує слова Вацлава Гавела його прес-секретар Сабіна Танчевова, передає AFP.
Оргкомітет заявив, що «особливе засмучення» у них викликала саме заява Вацлава Гавела, а це може свідчити про те, що чимала роль у цій історії належить не лише голосу громадськості, але й забутому чиннику особистості. На щастя, він досі сильний.
До речі, про особистості. Лауреат «Квадриги-2007» Віктор Ющенко на запитання «Дня» щодо його позиції заявив, що солідарний з Вацлавом Гавелом.
«Я щиро пишаюся тим, що отримав премію «Квадрига» поряд з таким видатними політиками, як Бернар Кушнер, Вацлав Гавел чи Гельмут Коль. Водночас, я розумію, що це, радше, премія українцям, які вийшли на київський Майдан у 2004 році, щоб захистити свої громадянські права. Це визнання заслуг мирної помаранчевої революції, яка спричинила нову хвилю демократизації у низці пострадянських країн.
Дискусії, які викликав перелік лауреатів головної політичної премії Німеччини, є нормальним явищем для відкритого суспільства. Вона ще раз довела, що ніхто не має монополії на істину (?! — Ред.), що різні люди мають різні погляди та інтереси.
Рішення журі премії не присуджувати її Путіну ще раз свідчить на користь того, що не все вирішують політична кон’юнктура, бізнесові зв’язки чи енергетична залежність. Є речі, які вищі від цього — патріотизм, честь, демократичні цінності, на яких засновано сучасну європейську спільноту.
Не впевнений, що як лауреат цієї премії, я маю моральне право обговорювати рішення високоповажного журі, але я солідарний з позицією Вацлава Гавела. Відкликання рішення щодо присудження премії «Квадрига» Володимирові Путіну є ознакою здоров’я німецького суспільства, наявності зворотної реакції суспільних інституцій на громадську думку. Україні тут є чому повчитися».
Швидкості реакції теж. Рада премії також заявила, що не очікувала настільки бурхливої реакції. Судячи з усього, в гонитві за прагматичними інтересами деякі учасники просто втратили відчуття реальності. В результаті спроба реверансу обернулася ведмежою послугою.
У своїй письмовій заяві одна з учасниць ради, засновниця берлінського фонду Bela Барбари-Марії Монхайм назвала «абсолютно неприпустимим» той факт, що оприлюднюються рішення, до яких члени ради не лише не мають жодного відношення, але навіть не інформуються щодо їх прийняття. Нагадаємо, що раніше заяви про відмову від участі в роботі ради зробили також історик Едгар Вольфрум, співголова партії «зелених» Джем Оздемір і засновник «Вікіпедії» Джиммі Вейлс.
Протест висловили також німецькі політики: уповноважений уряду ФРН з прав людини Маркус Ленінг, депутат бундестагу від правлячої партії ХДС Еріка Штайнбах, глава компанії Duales System (один зі спонсорів «Квадриги») Штефан Шрайтер та інші. Від премії відмовився і данський художник Олафур Елліассон.
На жаль, ті, хто мали безпосереднє відношення до висунення Володимира Путіна на премію, досі не дають відомостей ані про себе, ані про свою принципову позицію відносно ролі Володимира Путіна в історії. Ніхто з ради премії так і не виступив на його захист.
Тим часом прозвучала реакція російської сторони. Перш за все, запевнення в тому, що на міждержавних відносинах Росії та Німеччини цей інцидент не позначиться. В інтерв’ю агентству «Інтерфакс» прес-секретар російського прем’єра охарактеризував ситуацію як «безлад, який відбувається в журі шанованої премії», а в коментарі «Комерсанту» послався на «внутрішньонімецькі проблеми та розбрат». Здається, те, що в їхньому розумінні є «розбратом», в інших країнах називають демократією... Щоправда, в коментарі агентству «Франс Пресс» Дмитро Пєсков вже був стриманішим, заявивши, що російська сторона «з повагою ставиться до рішення журі», і що дана ситуація не позначиться на взаєминах Росії та Німеччини. Перевірити це стало можливим вже в понеділок. Вчора в Ганновері відкрився форум «Петербурзький діалог» за участю Дмитра Медведєва та Ангели Меркель, у ході якого відбулися переговори між Росією та Німеччиною з приводу збільшення постачання газу і створення фонду підтримки інноваційного бізнесу.
Чому історія з премією «Квадрига» видається нам важливою в українському контексті? Традиційно подібні теми — справа лише декотрих. Але сподіваємося, що апарат керівництва нашої країни спостерігав за подіями досить уважно, щоб відстежити паралелі. Адже спроби відмахнутися від громадської думки як від докучливої мухи дуже характерні і для українського політикуму. Причому це стосується як голосів усередині країни, які намагаються заховати до в’язниці за «пошкодження плитки», так і закликів впливових міжнародних організацій, на які в кращому випадку просто не звертає увагу, а нерідко навіть звинувачують у заангажованості. Але громадська думка — це не інформаційний гамір і не докучливе буркотіння. Це — шанс. Адже політики, не здатні його почути (що в наших широтах нерідко трапляється, у тому числі «завдяки» посередникам), зробити відповідні висновки і прийняти на основі цього мудре рішення, — приречені.
Європа ж, не дивлячись на очевидну схильність до подвійних стандартів і культивування прагматизму, цінує власний фундамент, невід’ємним елементом якого є вагомість громадської думки. Без цього і Європа — не Європа. І навіть Старому Континенту з його давніми демократичними традиціями постійно випадає доводити свою їм прихильність, нагадувати собі про права людини, цінність свободи слова і про те, що ці чинники — набагато важливіші, ніж так звана Realpolotik. Принаймні саме таку Європу ми любимо. І до такої прагнемо.
КОМЕНТАР
Олег РИБАЧУК, керівник громадської організації «Центр UA»:
— Коли я вперше почув про спробу нагородити прем’єра Путіна відзнакою, яку свого часу отримав Горбачов за утвердження свободи, демократії та гласності, та Віктор Ющенко як символ помаранчевої революції, я був просто шокований. Мені здалося, що «Газпром» вже так затуманив німецькі мізки, що вони втратили відчуття реальності. Але потім, коли дізнався про те, що це рішення було скасовано, я зрозумів декілька речей. Громадська думка стосовно ролі Путіна в укріпленні двосторонніх відносин за останній рік суттєво змінилася, й у Німеччині все чіткіше звучить дуже критичний голос щодо того, що відбувається в путінській Росії. На мою думку, ситуація з владою в Україні могла б бути дуже схожою, за умови, що громадянське суспільство й лідери громадських думок одностайно зайняли б якусь позицію. Свідченням такого були суперечки, які виникли серед журі Шевченківської премії після того, як Банкова відмовилась вручати премію авторові роману про події Холодного Яру.
Я не дуже добре знаю кухню присудження «Квадриги». Наскільки я знаю, це рішення ухвалюється не політиками, не урядовими структурами, а членами оргкомітету. Можливо, влада там має певний вплив, але не визначальний, бо те, що звідти демонстративно вийшли троє учасників і в суспільстві виникла бурхлива дискусія, говорить про те, що в першу чергу був вплив лідерів громадських думок, дуже авторитетних німців, які заявили про неприпустимість подібного сценарію. І друге: треба сказати, що в Німеччині зараз міняється політичний ландшафт, бо після місцевих виборів значно зростають шанси представників опозиції, тієї ж Партії зелених. Хоча підтримка канцлера Ангели Меркель досить висока, але партія, яку вона представляє, явно переживає кризу. І тому поєднання впливових громадських діячів із очевидною кризою влади, яка втрачає представництво у різних німецьких земельних округах, було причиною того, що сталося. Але мені здається, що громадська думка була визначальною.
