Учора Президент України Віктор Янукович розпочав триденний державний візит до Туркменистану. Глава держави проведе переговори з президентом Туркменистану Гурбангули Бердимухамедовим, відвідає Лебапський велаят, де візьме участь у заходах з відкриття та започаткування будівництва інфраструктурних об’єктів на території Туркменистану із залученням українських підприємств. Як повідомив глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін, у рамках візиту сторони мають намір укласти низку двосторонніх документів, спрямованих на розширення співробітництва між Україною та Туркменистаном зокрема у нафтогазовій, фінансовій, військово-технічній, гуманітарній сферах, а також на міжрегіональному рівні.
Це буде вже третя зустріч лідерів обох держав на такому високому рівні. Нагадаємо, що 12—13 вересня 2011 року Янукович здійснив офіційний візит до Туркменистану, а Бердимухамедов відповідно наніс офіційний візит в Україну 13—14 березня минулого року.
«День» зв’язався по телефону із заступником міністра закордонних справ України Віктором МАЙКОМ, колишнім послом в Туркменистані, який зараз перебуває там, і попросив його розповісти перспективи отримання напряму туркменського газу, і чи не програє наша країна конкуренцію з такими американськими компаніями, як Chevron, ExxonMobil, General Electric, Conoco Phillips, Honeywell і Case, що відкрили свої представництва в Ашхабаді.
— Ми не втрачаємо темпу. По-перше, в переговорному процесі перебуваємо не один рік. Питання не в тому, коли і хто почав цей процес входження на ринок, а в стратегічних завданнях. Ми своє стратегічне завдання виконуємо, і я думаю, що цей візит буде наступним кроком у справі розбудови наших стосунків в енергетиці, що передбачає присутність України на нафтогазовому ринку Туркменистану. Ми тут присутні досить давно і купуємо готовий продукт, який можна транспортувати: і нафту, і нафтопродукти. Ми чекаємо можливості вирішення проблеми газотранспортних можливостей Туркменистану і готові купувати газ напряму у нього, якщо це буде можливо. А рано чи пізно ситуація складеться саме так. І нарешті ми будемо поступово закріплюватися на ринку видобутку газу. Але це тема окремих переговорів, і умови участі в таких проектах є конфіденційними. Зараз важко більше деталізувати це.
— А як туркменський газ може надходити без згоди російської сторони, через територію якою пролягає газопровід? Чи є тут якась перспектива чи альтернатива?
— Перспектива така: або ми все ж таки домовимося, що будемо певний обсяг газу купувати через існуючий газопровід по території Туркменистану, Казахстану, Росії, або з’являться нові маршрути. В тому числі активно будують транстуркменський газопровід, який виходить на каспійське море. Далі: якщо обставини будуть складатися сприятливо, то з’явиться транскаспійський газопровід Азербайджан — Грузія — Україна чи Азербайджан — Туреччина. Існує варіативність цього процесу. Тому я вважаю, перспективи є і вони непогані, але над цим треба наполегливо працювати.
— Крім нафтогазової сфери, де ще відкриваються можливості для українських компаній?
— Україна добре зарекомендувала себе в інфраструктурних проектах, і будівництво в Туркменистані триває з 2001 року. Зокрема, будують величезний унікальний за своїм технологічним рівнем і масштабом проект в Ашхабаді — підземний тунель довжиною більше 30 км. Також українські будівельники збудували систему очисних споруд і два мости. Планується будівництво ще двох мостів та аеропорту. Думаю, ми вже маємо довіру з боку керівництва Туркменистану до якості виконаних робіт українськими компаніями. І це продовжуватиметься, ми будемо розширяти свою присутність в цій країні.
— А який зараз Туркменистан? Ось на російськомовному сайті Turkmenistan.ru я побачив заголовок: «Країна, що осідлала казкового скакуна, — це сьогоднішній Туркменистан!»
— Мені важко коментувати, хто кого осідлав. Незалежно від будь-яких оцінок. Туркменистан — це чітко країна на підйомі. Вона щорічно має 8—10 відсотків приросту ВВП. Те, що в Туркменистані відбувається розвиток, видно незаангажованими і розплющеними очима. Зміни величезні і в соціальній сфері, і в промисловості, в сільському господарстві, у рівні життя людей. Тут усе видно. Столиця Туркменистану розквітає далі і сьогодні є одним з найкрасивіших міст на планеті.
Керівництво країни реалізує мудру політику щодо експорту енергоносіїв, відбувається диверсифікація. Туркменистан сьогодні продає майже 30 млрд куб. метрів газу Китаю, також поставляє в Іран. Є плани (і абсолютно серйозні) щодо будівництва газопроводу ТАПІ (Туркменистан, Афганістан, Пакистан, Індія). Існують серйозні передумови, щоб цей газопровід було збудовано. Є традиційний маршрут на Росію, через який ми колись отримували газ з Туркменистану.
З моєї точки зору, Україна веде абсолютно виважену, збалансовану зовнішню політику, тому перспективи співпраці з Туркменистаном є позитивними. І я думаю, що найближчим часом він буде рухатися в тому самому напрямку.
— Що ви можете сказати про український бізнес, чи є він активним на туркменському ринку, чи його треба підштовхувати?
— Сьогодні Україна представлена надзвичайно широко в Туркменистані. Звичайно, якщо бізнес звертається за допомогою до Міністерства закордонних справ, до посольства, то цьому бізнесу надається всіляке сприяння. Але є багато компаній, які виходять з простими проектами, наприклад з продажу якогось устаткування, то це їм вдається робити самостійно. Ніяка допомога для цього не потрібна.
Більше ста українських компаній постачають у Туркменистан свою продукцію та послуги. І цей перелік компаній буде лише збільшуватися. Тут майже вся переробна харчова промисловість працює на українському устаткуванні. В Туркменистані багато української переробної техніки, є українські вантажівки. Багато українського устаткування постачають для нафтогазової промисловості та генерації, електромереж. Ми постачаємо українську пожарну техніку та устаткування. Зараз працюємо над тим, щоб налагодити постачання медичного обладнання.
Україна надзвичайно широко і активно присутня в Туркменистані. Немає причин казати, що вона фокусується лише на енергетиці та виконанні будівельних послуг. До речі, в цій самій енергетиці є компанії, що займаються досить унікальними речами. Вони відновлюють залишені старі нафтові свердловини. Завдяки застосуванню цих технологій і роботі українських компаній Туркменистан отримує зі свердловин серйозну кількість нафти. Тому існує багато напрямків та перспектив для співпраці.
Економічна доцільність
Найбільші мудреці владарюють краєм цим...
Махтумкулі. «Туркменська доля»
У Туркменистані є дуже багато природного газу. І зовсім мало свободи. Економічної також.
Утім, тамтешні економічні справи складно оцінити, бо більшість офіційної статистики належить там до державної таємниці. Мало хто знає те, як там обчислюють цифру економічного поступу.
І тому всім здається, що це роблять якось не так.
ЦРУ гадає, що економічне зростання там становить вісім відсотків за 2012 рік, а валового національного продукту припало на кожного туркмена на вісім з половиною тисяч доларів. Це тільки трохи більше, ніж в Україні, де газу немає. Себто дуже мало. Розвіданого.
Туркменістан має феноменальні нафтогазові поклади. За деякими оцінками, ця країна сидить на другому найбільшому в світі газовому полі — Південний Йолотан, десь 3000 квадратних кілометрів. За покладами поступається лише газовому полю в Катарі.
Серед країн, які багаті на природні ресурси, зокрема енергоносії, традиційно переважають ті, де панує «ресурсне прокляття». Термін придумали на Заході, де вже немає ні ресурсів, ні прокляття.
Цей термін означає таку собі парадоксальну ситуацію, коли країни з огромом невідновлюваних природних ресурсів переживають стагнацію в економіці чи навіть економічний занепад. Така прикрість стається, коли країна починає концентруватися лише на одній галузі економіки — такій, як, скажімо, дешеве видобування дорогих енергоносіїв. Відтак уся економіка стає залежною від зовнішніх цін на сировину, яку вона активно експортує. І валовий продукт набуває певної нестабільності. Навіть якщо його підраховують у якийсь інший спосіб.
Тоді, залежно від світової кон’юнктури, в країні або густо, або пусто. І коли пусто, це відчувають зазвичай усі, крім тих, хто звик до левової частки.
Візит українського очільника в Туркменистан припадає тоді, коли загальний консенсус передрікає, що газ і далі дешевшатиме через новітні технології його видобутку. Там будуть зміни. Тож мудрість туркменському лідерові зараз конче потрібна. Нашому ж вона потрібна уже давно.
Було б добре, якби туркменські переговори не були пустопорожніми, а зумовили б нові робочі місця для українців, які допомогли б туркменам розширювати їхню економіку.
Було б добре також, якби український очільник, вирушивши в «пустельну просторінь жарких вітрів туркменських», дбав там передусім про економічну доцільність, а не досліджував екстравагантний стиль керівництва свого туркменського колеги.
У нас на таке все одно немає грошей.
Або газу. Навіть дешевого!
Олексій ОПАНАСЮК, спеціально для «Дня»
