Те, що стало відкриттям для представників Білого дому, за океаном було очевидним уже досить давно. Ні в Західній Європі, ні в мусульманському світі не сприймаються ідеї покінчити з тероризмом за допомогою одного-двох ударів. Не сприймаються ідеї «одностороннього й спрощеного підходу», як це називалося в пресі західноєвропейських країн. Не сприймається «вісь зла». Не сприймається досить відвертий тиск і зведення всієї складної системи міжнародних відносин до боротьби з тероризмом. Не сприймається те, що ніхто й не думає зважати на думку когось іншого, або ж хоча б тверезо прорахувати можливі варіанти наслідків. А що прорахунки, і серйозні, траплялися, може свідчити хоча б приклад з «Талібаном», який виник і набрав сили не без американського сприяння. Все це так, щоправда, це все виникло не за правління Джорджа Буша-молодшого, а насправді було притаманним американській політиці будь-якого повоєнного президента. Згадаймо наприклад, Карибську кризу 60-х і її причини. Союзники США перестали розуміти Вашингтон як тільки «холодна війна» стала історією — іноді ж виникає враження, що для США, як і для Росії «холодна війна» все ще триває.
Але тепер — слово на захист Сполучених Штатів. Кожна країна так чи інакше мала свій Перл-Харбор. Але жодна країна світу не переживала шоку 11-го вересня, і пережите неможливо пояснити в політичній промові чи заяві для преси. Жодна країна Європейського Союзу не взяла на себе відповідальності за врегулювання на Балканах, навпаки, всі тоді раділи далеко недосконалим рішенням, винайденим у Вашингтоні. Жодна країна ЄС не ініціювала подальший розвиток НАТО у напрямку створення загальноєвропейської системи безпеки, і жодна країна ЄС не бажає насправді відмовитися від американської «парасольки», до якої добре звикли за останні півстоліття, і самим нести всі необхідні витрати (не лише фінансові). І коли Сполучені Штати як єдина сьогодні світова супердержава має якісь підстави для того, щоб диктувати іншим саме свої умови, то ЄС іще потрібно стати глобальною потугою, щоб конкурувати за світовий вплив не лише в теорії.
Немає сумніву в тому, що адміністрація Джорджа Буша-молодшого вже за досить короткий час припустилася багатьох серйозних помилок, що призвели до зростання антиамериканізму у всьому світі. І очевидно, що Вашингтону доведеться робити переоцінку нинішніх пріоритетів і перш за все — підходів. Але ототожнення Сполучених Штатів і певної особи — мабуть, не зовсім адекватне. При цьому США все одно залишаються й залишатимуться привабливими для дуже й дуже багатьох. А нам би варто пам’ятати, що критика має повне право на існування тоді, коли вона конструктивна.
