Голова американського Агентства з протиракетної оборони генерал Генрі Оберінг вважає, що з боку Ірану збільшується небезпека. Наскільки США впевнені в тому, що в Європі коли-небудь існуватиме система протиракетної оборони? Чому для захисту від іранських ракет не може бути використана НАТОвська система протиракетної оборони? Як Вашингтон ставиться до прагнення Москви розробити власну систему протиракетної оборони? Як правильно провокувати своїх противників? Наскільки взагалі функціональна протиракетна оборона? Про це американський генерал розповідає в інтерв’ю австрійському виданню.
— Повністю впевнений. Бо протягом найближчих місяців загроза стане більш явною — і її більше не можна буде ігнорувати. З іншого боку, підтримка проекту з боку урядів країн НАТО тільки зростає.
— Що примушує вас вважати, що загроза стане більш явною?
— Більш явною її зробить Іран. Він дуже інтенсивно працює над своєю ракетною програмою. З урахування його успіхів і прогресу, я вважаю, що незабаром Іран вчинить кроки, які зроблять небезпеку явною.
— Ви насправді впевнені в тому, що Іран або Північна Корея коли-небудь випустять ракету в бік Європи чи США?
— Я не можу читати їхні думки. Але загроза складається з двох частин — можливості й наміру. Якщо заглянути в минуле, у часи «холодної війни», то й США, і Радянський Союз мали можливість знищити один одного. Але такого наміру в них не було. І хоч дії Радянського Союзу були агресивними, вони залишалися раціональними. Що ж до Ірану чи Північної Кореї, то тут ми на це розраховувати не можемо.
— Але вони не можуть не зважати на можливість удару у відповідь. Ви не вірите в дієвість лякання?
— Із подібними урядами — ні, не вірю. Ми не можемо покладатися на розумність цих урядів або їхніх лідерів. Вслухайтеся в те, що вони кажуть: Північна Корея стверджує, що перебуває в стані війни з США, а Іран каже про необхідність стерти з лиця землі цілу країну. Крім того, вони створюють ракети у великих кількостях і розповсюджують технології. Існує небезпека, що доступ до ракет отримають терористи. Також можливо, що угруповання всередині урядів, наприклад, радикальні ісламські елементи, отримають контроль над ракетами й пустять їх у хід, керуючись власними інтересами.
— Чи не може так статися, що ракетний щит сам по собі становитиме небезпеку для країн, які беруть участь у системі ПРО, для Польщі й Чехії? Адже спочатку агресор постарається вивести з ладу радар і систему перехоплення.
— Ці країни є членами НАТО й тим самим перебувають під захистом НАТО. Іншими словами, напад на ці країни буде розцінений як агресія проти Альянсу загалом. Допустимо, що в Європі взагалі не існує ніякої системи протиракетної оборони, і припустимо, що Іран здійснить напад на США. Не всі ракети долетять до США, деякі впадуть на Європу, наприклад, внаслідок якихось технічних проблем. При такому розвитку подій без нашої системи взагалі не можна захиститися від ядерних боєголовок.
— Чому створення системи ПРО в Польщі й Чехії здійснюється не через НАТО?
— Саме це і входить у наші плани. У США є захист від зброї дальньої дії, у НАТО — від зброї малої й середньої дальності. Ми об’єднуємо ці ресурси.
— Запитання було про те, чому оборона від зброї далекої дії не здійснюється через НАТО?
— У цьому випадку НАТО просто скопіювало б те, що ми вже зробили. А ця система ПРО недешева. Вона є дійовою, ми її випробували. Отримати таку систему — це найшвидший і найкращий шлях для забезпечення власного захисту. Причому саме тоді, коли вирішальний чинник — це час.
— До якого часу ви сподіваєтеся отримати в Європі боєздатну систему ПРО?
— Перші ракети-перехоплювачі ми хочемо встановити наприкінці 2011 або на початку 2012 року. Тоді в 2013 році вся система буде готова до використання.
— Серед частини населення Польщі й Чехії спостерігається сильний опір. Чи можна для розміщення системи ПРО використати також інші країни?
— Так, але попереджаю заздалегідь: які це країни, я не скажу. Польща й Чехія — це найкращий варіант. Хоч із технічного погляду в інших країнах також можливо розвернути радар, встановити антиракету й забезпечити оборону. Але не в тій мірі, як у разі Польщі й Чехії.
— Росія запропонувала використати одну зі своїх радіолокаційних установок в Азербайджані. Схоже, США незадоволені цією пропозицією.
— Ні в якому разі. Пропозиція, зроблена Росією, передбачає, що ми зупиняємо всі роботи в Польщі й Чехії і використовуємо її радіолокатор для спостереження за Іраном. Але це вже не система ПРО. Ми вважаємо, що час підтискає. Ми не можемо чекати, коли буде проведене випробування зброї дальньої дії, і лише тоді починати розміщення системи ПРО. Радіолокатор в Азербайджані технічно не може використовуватися для системи протиракетної оборони, це радар раннього сповіщення. Нам потрібен радіолокатор, який зможе стежити за переміщенням ракети за допомогою дуже тонкого променя й точно локалізувати її.
— Чому б у співробітництві між Росією й США не створити єдину систему протиракетної оборони?
— Про це ми власне й розмовляємо. Ми запропонували співробітництво в розробці й розвитку, в обміні даними радіолокаторів, у тому, щоб зробити наші системи сумісними. Ми навіть провели з Росією спільні вчення в галузі протиракетної оборони. Ми не заперечуємо, ми намагаємося бути настільки відкритими й готовими до співробітництва, наскільки це можливо. ПРО не є зброєю нападу, це є засіб захисту. Протиракетна оборона потрібна тільки в тому випадку, якщо на тебе нападають. Йдеться про те, чи дати ядерній боєголовці або боєголовці з бактеріологічною чи хімічною зброєю впасти на Європу, або про те, щоб її знешкодити — ось в чому питання.
— Однак Росія побоюється, що система ПРО дасть США можливість першими нанести удар і при цьому не боятися відплати.
— Тут невідповідність у кількості. Із десятьма антиракетами контрудару протистояти неможливо. Тут ми говоримо про сотні російських міжконтинентальних ракет, оснащених боєголовками. Крім того, із Польщі ми технічно не можемо вразити російські ракети, і їм це відомо.
— Але з Росії пішла гостра реакція, включаючи погрози спрямувати ракети на Польщу й Чехію. Чи це тільки війна слів?
— Ви правильно змалювали ситуацію, назвавши все це війною слів. Я точно не знаю, яка її мотивація. Однак мені відомо, що ця система ПРО не впливає на військово-стратегічну рівновагу між Росією і США. Також вона не є загрозою для Росії.
— Австрійський міністр оборони в бесіді з кореспондентом нашої газети назвав розміщення системи ПРО провокацією.
— Я запевняю вас, що це не так. Якщо б ми хотіли когось спровокувати, ми діяли б більш ефективно. Провокація виходить від Ірану, і сконцентруватися потрібно на цьому. Потрібно запитати іранців, чому в них така сильна ракетна програма, чому вони випробовують ракети зі все більшим радіусом дії. Ми не можемо дозволити собі не бачити сьогоднішніх небезпек внаслідок старого мислення часів «холодної війни».
— У будь-якому разі, американська система протиракетної оборони вже викликала нову гонку озброєнь. Володимир Путін повідомив про створення власної системи ПРО до 2015 року.
— Це чудово, ми цілком і повністю «за». У Росії вже давно існує система ПРО, навколо Москви, з десятками антиракет. Якщо ж вони вважають, що для протиракетної оборони їм потрібні додаткові елементи, то це їхня особиста справа.
— Переговори між Росією і США в Парижі, здається, не привели ні до яких результатів. Наскільки ви впевнені, що вам вдасться додержати графік щодо введення в роботу всіх елементів протиракетної оборони?
— Переговори принесли певні результати, але до фінішу ми ще не добралися. 2013 рік як термін для нас важливий, оскільки ми знаємо, на якому рівні перебувають іранці.
— У минулому було досить багато повідомлень про невдачі. Наскільки взагалі функціональна протиракетна оборона?
— За період із 2001 року успішними виявилися 29 із 37 випробувань нашої системи ПРО. Причина невдач полягала в технічних проблемах. Ми довели, що система функціональна й боєздатна.
