Майже тридцять років існування договору з Протиракетної оборони, який було підписано ще в 1972 році, — термін чималий. Крах Радянского Союзу, який був однiєю зi сторiн дотримання положень документа, став першим чинником, який змусив Вашингтон і нові незалежні країни на терені СРСР внести деякі корективи в його функціонування. Замість одного Радянського Союзу постали чотири правноступники договору — Україна, Білорусь, Росія та Казахстан, що було зафіксовано Меморандумом 1997 року. Розширення існуючих та потенціальних країн, які мають у своєму арсеналі ядерну зброю, стало ще однією рушійною силою, яка призвела до чергової суперечки між Вашингтоном та Москвою. Перший, побоюючись ядерної агресії з боку країн-парій, наполягає на перегляді договору 1972 року і на створенні нової протиракетної системи. Друга продовжує наполягати на збереженні старого договору, вважаючи його важливим елементом стратегiчної стабільності.
Роль України в цій ситуації незавидна. З одного боку, існує бодай потенціальна ймовірність «перельотів» над нашою країною небезпечних ракет (і зовсім не з боку країн- учасниць договору). А тому варто було б поміркувати про певні зміни в існуючій системі ПРО. З другого боку, офіційно Київ погоджується з росіянами щодо збереження договору тридцятирічної давнини, виступаючи водночас за подальше проведення переговорів. Висловлюючись дипломатично, ми зайняли звичну гнучку (а швидше, вичікувальну) позицію...
За необхідність перегляду або хоча б доповнення існуючого договору новими домовленостями висловлюється чимало українських експертів. Лунали подібні пропозиції і на вчорашньому «круглому столі», організованому Радою національної безпеки і оборони України та Національним інститутом проблем міжнародної безпеки (НIПМБ), на якому дипломати з Росії та Штатів, провідні українські експерти обговорювали подальшу долю договору з ПРО. Для України це питання важливе через значний військовий потенціал, через географічне положення. Не слід також забувати, що Україна свого часу погодилися позбутися ядерної зброї, а тому виключати її з переговорного процесу щодо протиракетної оборони було б, щонайменше, нечесно. Виключати нас нібито ніхто й не хоче. Проте нью-йоркський Меморандум, який засвідчує правонаступництво України в договорі 1972 року, досі не ратифікований ані в Сполучених Штатах, ані в Білорусі, ані в Казахстані. Щодо другої й третього нібито все зрозуміло (роль Мінська у всіх цих переговорах досить символічна, зважаючи на інтеграцію з Росією; в Казахстані, подейкують, на заваді стоїть бюрократична машина), американська ж непоспішність справді насторожує. Посол Сполучених Штатів в Україні Карлос Паскуаль , утім, заявив учора, що і американський президент Буш, і держсекретар Пауелл, і міністр оборони Рамсфельд «віддані справі змістовної співпраці в питанні протиракетної оборони з друзями та партнерами, включаючи Україну». Реально ж маємо відверте ігнорування однієї iз сторін, переговори (чи щось середнє між переговорами та сваркою) відбуваються тільки між Москвою та Вашингтоном. «Фактично проводяться двосторонні консультації, до яких Україна не залучається. Що це, як не чергові подвійні стандарти?», — підкреслив заввіділом міжнародної політики НІПМБ Володимир Чумак. В американського посла контраргументів на це не знайшлося, про причини повільності роботи Конгресу йому, здається, нічого не відомо.
Києву знову доведеться визначитися, сподіваючись на прихильність своїх стратегічних партнерів. Щоправда, учасники вчорашнього «круглого столу» наголосили, що питання стабільності у світі не повинно обмежуватися лише кількома країнами, а до переговорів має бути залучено й чимало інших сторін. Скажімо, у Вашингтоні вже було висловлено згоду на проведення дискусій з Пекіном. Очевидно, відмовлятися від договору ПРО 1972 року немає жодного смислу, допоки не буде вироблено нової безпекової архітектури. Втiм, також очевидно, що документ, якому виповнилося майже третина століття, має бути переглянутий. Проголошена ним система стримування давно себе вичерпала. Розмови американців про національну ПРО, а росіян — про нестратегічну європейську систему оборони потребують ще детального вивчення.
