Сьогодні криза голоду в світі досягла безпрецедентного масштабу, вимагаючи вжити негайних заходів. Близько одного мільярда осіб страждають від хронічного голоду — приблизно на 100 мільйонів більше, ніж два роки тому. Іспанія виступає в ролі глобального лідера в боротьбі з голодом, запрошуючи фахівців з усього світу до Мадрида наприкінці січня, щоб перейти від слів до дій. Під іспанським лідерством і партнерством із Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном кілька держав-донорів пропонують спрямувати свої фінансові ресурси для того, щоб найбідніші фермери у світі могли вирощувати більше продуктів харчування і вийти з пастки бідності.
Результати певної донорської допомоги можуть бути значними. Фермери-селяни в Африці, на Гаїті й інших бідних регіонах сьогодні вирощують свої культури без використання високопродуктивного насіння та добрив. У результаті виходить урожай зерна (наприклад, кукурудзи), який майже на третину менший від того, який можна було б отримати за великих фермерських вкладень. Африканські фермери отримують приблизно одну тонну зерна з гектара порівняно з чотирма тоннами з гектара у Китаї, де фермери широко використовують добрива.
Африканські фермери знають, що їм потрібні добрива; вони не можуть собі їх дозволити. З донорською допомогою вони зможуть собі їх дозволити. Тоді вони зможуть не лише нагодувати свої сім’ї, але й почати отримувати ринковий прибуток і відкладати гроші на майбутнє. Накопичуючи заощадження рік за роком, у результаті фермери стають кредитоспроможними або накопичують достатньо готівки для оплати виробничих витрат без сторонньої допомоги.
Сьогодні досягнуто широкого розуміння того, що необхідно збільшувати донорське фінансування малим фермерам (котрі мають два і менше гектарів, а також бідним фермерам-вівчарям), що особливо важливо для Африки. Торік Генеральний секретар ООН заснував виконавчий комітет, який визначив, що сільське господарство Африки потребує приблизно восьми мільярдів доларів США на рік донорського фінансування — приблизно в чотири рази більше за сьогоднішній рівень — наголошуючи на підвищенні якості зерна, добрив, зрошувальних систем і передачі досвіду.
Крім прямої допомоги малим фермерам, донорам потрібно надавати більше допомоги на дослідження та розробку високопродуктивних сортів насіння, роблячи акцент на культури, стійкі до тимчасових повеней, надмірного вмісту азоту, солоних грунтів, шкідників культур та інших перешкод для сталого виробництва продуктів харчування. Допомога бідним сучасними технологіями, інвестиції в більш досконалі технології у майбутньому — це оптимальний розподіл праці.
Подібні інвестиції дають чудову віддачу за наявності таких дослідницьких центрів, як Міжнародний науково-дослідний інститут рису (International Rice Research Institute) і Міжнародний центр із покращення сортів кукурудзи та пшениці (International Maize and Wheat Improvement Centre), що надає високопродуктивне насіння й інноваційні стратегії розвитку фермерства, які разом сприяли «зеленій» революції в Азії. Назви цих центрів не є загальновідомими, та вони заслуговують того, щоб їх знав кожен. Їхні наукові відкриття допомогли нагодувати світ, і ми потребуємо більше таких центрів.
Десятки країн із низьким рівнем прибутку, які переживають дефіцит продуктів харчування, — приблизно 40—50 країн — розробили екстрені програми зі збільшення виробництва продуктів харчування маленькими фермами, однак сьогодні їхнє виконання затримується через брак донорського фінансування. Ці країни звернулися до Всесвітнього банку за фінансовою допомогою і банк зробив титанічні зусилля 2008 року для того, щоб надати допомогу, застосовуючи свою нову програму з боротьби з глобальною продовольчою кризою (GFCRP). Проте банк поки що не має в своєму розпорядженні достатніх фондів, аби задовольнити насущні потреби цих країн, і йому довелося нормувати допомогу маленькими частками, щоб їх можна було ефективно й надійно використати. Тим часом сотні мільйонів людей лишаються в пастці голоду.
Багато донорських країн заявили про те, що сьогодні вони готові збільшити свою фінансову підтримку господарствам дрібних власників, але їм бракує відповідних механізмів для цього. Сьогоднішні структури надання допомоги є недостатніми. Понад 20 двосторонніх і багатосторонніх донорських агенцій із надання допомоги сільському господарству сильно роздроблені й мають недостатній масштаб як на індивідуальному, так і на колективному рівні.
Попри цілеспрямовані зусилля багатьох професіоналів, як і раніше, кризі голоду не було дано адекватної відповіді. Сезони посіву 2008 року прийшли і скінчилися за значно меншої додаткової допомоги незаможним малим фермерам. Африканські країни перебувають у нескінченному пошуку — в більшості випадків безрезультатному — невеликого фінансування для купівлі необхідних добрив і кращого насіння.
Разом із моїм колегою, працюючи в дорадчому комітеті з іспанської ініціативи, ми порадили, щоб донори перевели свої фонди на один міжнародний рахунок, який ми називаємо координаційним фінансовим механізмом (FCM). Ці об’єднані фонди дозволять фермерам у бідних країнах придбавати добрива, досконаліші види насіння, а також дрібномасштабне іригаційне обладнання, в чому вони насущно мають потребу.
Бідні країни зможуть отримати швидке й передбачуване фінансування для сільськогосподарських інвестицій із єдиного рахунку, а не від десятка окремих і розділених донорів. Вливаючи фінансові ресурси у програми єдиного фінансового координаційного механізму (FCM), можна буде отримати невисокі витрати на його управління, наявність допомоги буде легко визначити, й бідним країнам не доведеться 25 разів проводити переговори, щоб отримати допомогу.
Час звичайного ведення бізнесу минув. Донори обіцяли подвоїти допомогу Африці до 2010 року, проте вони все ще далекі від цього. Так, за останні 20 років вони насправді скоротили допомогу для сільськогосподарських програм, і лише зараз процес знову починає набирати обертів.
Тим часом мільярд осіб голодують щодня. Нам необхідно здійснити прорив, який буде демонстративним, публічним, зрозумілим і переконливим, який зможе мобілізувати серця й розум суспільства та привести до успіху. Наприкінці січня в Мадриді може відбутися історична подія, коли найбагатші та найбідніші країни світу можуть зустрітися в одному місці, аби знайти рішення глобальній кризі голоду. Від цього залежить життя мільярда найбідніших людей світу.
Джефрі Д. САКС — професор економіки й директор Інституту Землі при Колумбійському університеті.
