Вже перші висловлювання нового американського президента дозволяють зробити простий висновок: його російська політика буде відмінною від курсу попередника. Відмінною настільки, що Кремль має усвідомити: або він проводить справжні реформи, або нинішньому режимові — кінець. Просто легітимний кінець, який можна порівняти із легітимним закінченням радянського режиму тоді, коли вже самі американці цього не хотіли.
У своїй східній політиці цей новий Буш буде не Бушем, а Рейганом. Шеф його батька не добре знався на Росії, однак довіряв своїм радникам, які стверджували: намагання Картера порозумітися з Москвою були там неправильно сприйняті. Не як доказ нашої сили, а як доказ нашого страху. Ми ж не боїмося. Ми — сила, не вони. Так і маємо розмовляти.
Радники Буша і найперше Кондолізза Райз, яка тепер відповідатиме за національну безпеку в новій адміністрації, також вважають, що у Москві сприйняли грошові позики останнього десятиріччя не як свідоцтво благородного бажання допомогти побудувати демократичний лад і ринкову економіку, а як доказ американської дурості. Ото взули ми їх! Гроші в них повитягали! А все одно вважаємо себе суперсилою, не потрібні нам їхні цінності, самі собі побудуємо, що зручніше. Чи не так думає радянська номенклатура, яка проголосила себе російською, однак не позбулася своєї сутності — сутності верстви, далекої від бажання працювати для суспільства, проте готової на будь-яку ідеологічну демагогію, навіть на маленьку війну — тільки щоб нагодувати Її Величність Кишеню.
Тепер все буде інакше. Ілюзії про відновлення російської (читай — радянської) зони впливу, загравання з маргіналами, спроби виставити себе супер-пупер-державою в той недовгий час, коли вдавалося приховувати бідність свою за нафтою своєю — на все це будуть давати точну, гостру і стратегічно вивірену «рейганівську» відповідь. А грошей давати не будуть. Час працювати, Володимире Володимировичу!
А зберегти обличчя можна, можна. Припинити війну, почати справжні економічні перетворення, приборкати корупціонерів. Багато чого можна зробити. Або — піти з Кремля навіть до закінчення терміну повноважень. Обличчя рятувати буде молодий наступник.
Все це і нас стосується. Не тільки тому, що і нам грошей можуть не дати. А ще й тому, що всі наші реверанси з Росією тепер будуть розглядатися не як дитячі витівки, а як невміння вибирати справжні орієнтири і спроби підтримати хвору східну сусідку у її ілюзіях. В новій американській перспективі московські політики мають жити в Москві. А не в Києві чи Мінську.
І ми скоро відчуємо, що це не жарт.
