У Сирії тривають інтенсивні бої між військами влади та опозиції в двох найбільших містах країни — столиці Дамаску й Алеппо. Зокрема, в Дамаску урядові сили під командуванням брата сирійського президента — Махер Асада — за підтримки вертольотів у неділю витіснили повстанців із столичного району Барзе. Як повідомляє Al Jazeera , урядові війська також відбили в опозиції два переходи на кордоні з Іраком. Але повстанці відвоювали третій перехід на кордоні з Туреччиною. А це, як повідомляє Reuters, має не стільки стратегічний, як психологічний вплив, оскільки деморалізує армію Асада і водночас показує прогрес повстанців попри перевагу військ Асада. Повстанці захопили школу армійської піхоти в місті Мусальміє, що в 16 км на північ від Алеппо, а також узяли в полон декілька офіцерів сирійської армії.
Бої тривають в Алеппо, де урядові війська в суботу взяли один із районів, який два дні контролювала опозиція. Напередодні вночі опозиція пошкодила пам’ятник батькові нинішнього авторитарного президента Сирії Башара аль-Асада і його попередникові Хафезу аль-Асадові, які стоять у центрі міста.
За повідомленням ЗМІ, в суботу в Сирії загинуло близько 130 людей, а від часу нападу опозиції в четвер у Дамаску, в якому загинуло четверо чільників режиму Асада, — вже понад 500. Сирійські правозахисники, які базуються в Лондоні, заявили в неділю, що, за їхніми підрахунками, кількість жертв у Сирії від початку повстання проти влади Асада в березні минулого року перевищила 19 тисяч людей. Ескалація насильства змушує десятки тисяч сирійців тікати до сусідніх країн.
«День» попросив виконавчого директора Центру Близькосхідних досліджень Ігоря СЕМИВОЛОСА прокоментувати ситуацію в Сирії й дати прогноз щодо того, як довго триватиме громадянська війна в цій країні.
— Застосуванням танків та гелікоптерів сирійськими військами дозволяє їм отримати певні тактичні переваги на вулицях, принаймні блокувати рух повстанців. Зрозуміло, що для масової зачистки кварталів у них просто не вистачає вже людей і сил. І як тільки танки будуть виходити з вулиць, їх знову займатимуть повстанці. Це — війна на виснаження. У даному випадку уряд Асада має доволі великі, ще не вичерпані ресурси. Треба розуміти, що в цьому уряді є група, яка готова битися до останнього. У будь-якому разі ця війна не буде легкою прогулянкою. Я вже казав, що це — агонія. Але вона може тривати довго.
— Чи можна прогнозувати, як довго вона триватиме?
— Іноді це може відбутися швидко, наприклад у форматі обвалу. Іноді це може тривати досить довго. Але все залежатиме від декількох чинників. Одним із таких чинників може стати готовність частини командування сирійської армії перейти на бік опозиції, або, інакше кажучи, зрадити Асада. А коли це відбудеться, ніхто не знає. Все залежить від того, наскільки довго працюватиме вибудувана Асадами високоешелована система гарантування безпеки і структура контролю за збройними силами. Іноді може здаватися, що ситуація вже вийшла з-під контролю. Але в такій війні важливо забезпечити певний військовий паритет. Поки Асад має гелікоптери, танки, важку артилерію, то, звісно, протистояти з легкою зброєю дуже складно. Досвід показує, що практично будь-які збройні формування не мають шансів проти гелікоптерів, танків та артилерії. Враховуючи таку ситуацію, громадянська війна може тривати довго. Досвід війн проти регулярної армії говорить, що далеко не завжди партизани можуть досягти своєї мети. Але рано чи пізно в цих країнах відбуваються політичні трансформації. А в цій ситуації в Сирії навряд чи можлива якась мирна трансформація, переговори. Цю межу давно пройдено і, на жаль, шансів дуже мало, щоб сторони прийшли до компромісного рішення. Уже спрацьовує ситуація, коли всі політичні сили потрапляють у пастку ескалації. А вона полягає ось у чому: що довше триває конфлікт, то більше крові пролито й забрано життів у цьому конфлікті, тим дорожчою стає його ціна і тим менше люди готові поступатися. Саме цим і пояснюється провал останніх мирних ініціатив.
Якщо шукати аналогії з іншими конфліктами, то одразу пригадується атака на Сайгон, який був глибоким тилом. Але після атаки на це місто повстанцями ситуацію безпеки було втрачено. Тут теж це відбулося. І населення Дамаска, яке під час усіх цих подій перебувало у відносній безпеці, сьогодні опинилось практично на лінії вогню. І відчуття небезпеки лише поширюється, і громадянська війна захоплює дедалі більше людей. І тому люди постійно змушені визначатися, на якому вони боці. І саме в цьому полягає феномен громадянської війни: коли люди ще кілька тижнів тому абсолютно не задумувалися над тим, що їм доведеться воювати, раптом розуміють, що приєднатися до групи буде безпечніше, ніж залишитися поза нею. І це розширює коло учасників громадянської війни й, відповідно, розширює її масштаб. Громадянська війна може тривати декілька років, все залежить від ресурсів. Очевидно, що в сирійського режиму ресурси поступово зменшуватимуться.
— До речі, а той факт, що Ліга арабських держав закликала Асада піти у відставку, відіграє роль, пришвидшить падіння сирійського режиму?
— Це не матиме впливу. Бо там, усередині влади, мова йде про фізичне виживання. Тобто навряд чи відставка Асада змінить ситуацію та його ставлення до сирійської меншини. Звісно, на словах можна говорити, що алавійці — такі ж самі громадяни Сирії. Але конфлікт зайшов настільки далеко, і процес сегрегації просунувся настільки далеко, що примирення або досягнення компромісу між цими спільнотами неможливе. А насильство досягло такого рівня через те, що в країні відбувається дегуманізація противника. І, до того ж, громадянські війни значно жорстокіші за війни між країнами.
— А чому Росія та Китай так довго тримаються за Асада, не погоджуються застосувати санкції проти сирійського режиму?
— Для Росії все, що стосується революцій, сприймається однозначно погано. Крім того, для Москви Сирія — це останній союзник на Близькому Сході. Хоча зрозуміло, що від союзника в такому стані толку мало. Скоріше, це сигнал: ми своїх не кидаємо, ми будемо підтримувати його до кінця, і заодно показати, що Росія є міцною й стійкою.
А Китай, який є прихильником суверенітету, не готовий відходити від позиції і вважає,що порушення прав людини — це внутрішня справа країни. І жодної гуманітарної інтервенції у зв’язку з цим не може бути.
— А Європа може втрутитися у цей конфлікт, як це було у випадку з Лівією, чи Росія має достатній вплив, щоб не допустити лівійського варіанту щодо Сирії?
— Скоріше за все, ніхто з боку Європи відверто не втручатиметься в цей конфлікт. Без санкцій ООН ніхто не піде на це.
— Тоді це можуть зробити Катар і Саудівська Аравія?
— Ці країни й надалі продовжуватимуть фінансувати повстанців. І останні бої переконали світ, що сирійські повстанці — це вже не некоординовані групи, як це було раніше. Вони краще озброєні, координовані. Очевидно, вони мають єдине командування і координують свої сили. І це зовсім не те, що було півроку тому.
— До речі, для України в цій ситуації що краще: виступити з якоюсь ініціативою чи тримати паузу і чекати, коли все вирішиться в Сирії?
— Ми вступили в групу «Друзі сирійського народу», брали участь у консультаціях у Стамбулі. Ми займаємо вичікувальну позицію моніторингу. І, на противагу лівійській ситуації, Україна займає гнучкішу позицію. Ми не підтримуємо ні режим, ні опозицію, а сприяємо тому, щоб не страждав сирійський народ. І ця позиція виглядає цілком респектабельною. З точки зору гуманістичних моментів, ми виступаємо проти громадянської війни, проти насильства і можемо лише співчувати сирійському народові. Водночас ми входимо в групу «Друзі сирійського народу» й перебуваємо на іншому боці, ніж Росія та Китай, які не входять у цю групу.
