Улітку цього року, за інформацією керівника громадської організації «Центр UA» Олега Рибачука, Європейський Союз розгляне чергову програму підтримки третього сектору в Україні. Зокрема проект стосуватиметься розвитку інституційної спроможності неурядових організацій у стосунках із владою.
Саме внеску Європейського Союзу у розвиток громадянського суспільства була присвячена тема першої міжнародної публічної дискусії у рамках спільного проекту Благодійного фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine» та Міжнародного фонду «Відродження» під назвою «Експертиза закордонних трансформацій».
Адже, як підкреслив виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький, ЄС — це не лише економічне та політичне об’єднання, це конгломерат держав з добре розвиненими громадянськими суспільствами. І саме третій сектор, за його словами, може наблизити Україну до підписання Угоди про асоціацію. «Завдяки нашим спільним зусиллям, я вірю, вже до кінця цього року нам вдасться пришвидшити процес євроінтеграції України і підготовки до неї», — зауважує він.
Зі свого боку, як пообіцяв у своїй вступній промові голова представництва Європейського Союзу в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра, ЄС й надалі продовжуватиме фінансову та організаційну підтримку розвитку третього сектору в Україні. Адже останній, за словами дипломата, є індикатором збереження демократичних засад у суспільстві в перспективі європейської інтеграції України. «Саме через громадські організації ми можемо відчути пульс громадянського суспільства в Україні», — підкреслив Тейшейра.
Поки що ж уплив громадських організацій на інтеграційний процес України до ЄС ще надзвичайно малий. І причин цього, на думку експертів, декілька. Передусім, зауважує Бистрицький, справа в низькому рівні співпраці третього сектору та влади. За словами експерта Інституту політичної освіти, члена ради старійшин Всеукраїнської громадської організації «Фундація регіональних ініціатив» Олександра Солонтая, влада незалежної України ніколи не створювала умов, зокрема фінансових, для підтримки розвитку громадянського суспільства. «У них (органів державної влади. — Ред.) руки до цього не доходили, а громадські організації ніяк не можуть зібратися і пролобіювати це питання», — каже експерт.
Зараз же, як зауважує Бистрицький, Україна опинилася в ситуації, коли на створення умов для розвитку громадянського суспільства взагалі не звертається уваги. «Ми не бачимо активного розумного та відкритого діалогу між громадськими організаціями й урядом. Ті кроки, які зараз робляться, нас не задовольняють», — підкреслює Бистрицький.
Аби якось вирішити це питання, старший співробітник Фонду Маршалла (США) Братислава Павол Демеш на основі власного досвіду радить громадським організаціям консолідувати зусилля. Таке єднання допоможе ефективніше працювати й у політично чутливих середовищах, підкреслює експерт. «Коли одна організація почне займатись, скажімо, моніторингом виборів, її дуже швидко можуть прикрити, знайшовши десяток об’єктивних причин, — каже Демеш. — Однак якщо це буде об’єднання організацій, де у складі є і «хороші хлопці», які роблять роботу в освітній, культурній, екологічній сфері, і є трохи «поганих хлопців», які контролюють політиків, то голос такої громадськості буде значно гучнішим, упоратися з нею буде складно».
На думку Рибачука, єдиною ефективною схемою роботи з владою в українських реаліях може бути схема батога й пирога. «Якась частина суспільства повинна з вилами стояти біля влади, а решта — пропонувати конструктивний діалог», — каже Рибачук. Адже, як зауважує експерт, досвід результатів реакції громадськості на ті ініціативи влади, які суперечили або ж зачіпали життєві інтереси, яскраво це демонструє. «Були спроби прийняти закон і обмежити діяльність громадських організацій. Пішли масові протести, реакція громадськості та європейських структур. Влада швиденько це питання перенесла. Знову ж таки, саме активна реакція громадськості змусила владу відкласти питання статусу української мови в довгий ящик», — наводить приклади Рибачук.
Не можна, як зауважує Демеш, третьому сектору ігнорувати роботу у сфері національної та релігійної ідентифікації. «Ці питання дещо метафізичні як для громадянського суспільства. Начебто це не стосується неурядових організацій. Але якщо над ними не працювати, політики цим зловживатимуть, мовляв, стабільність набагато важливіша, аніж демократія», — каже Демеш.
Однак розвиток громадянського суспільства та громадських організацій як його ключових провідників, потрібен більшою мірою самій Україні, а не ЄС. Тому, аби уникнути викривлення інтересів та певного лобі Євросоюзу в українському середовищі, Україна повинна диверсифікувати джерела донорської підтримки третього сектору. «Побудуйте свою роботу і свої проекти так, аби ви могли брати гроші й у ЄС, і в США», — радить Демеш.
Натомість представники українського громадського сектору, як зауважив «Дню» О. Солонтай, переконані: гроші громадським організаціям повинні давати українська держава й український бізнес. «Має бути встановлено відсоток від доходу, який людина чи підприємство має перерахувати громадській організації, якій вони симпатизують або членом якої є. Цей відсоток має бути стимулюючим, наприклад, тоді на цю суму вони сплачують менший податок. В результаті виграють усі три сторони. По-перше підприємець, який економить на податках, громадська організація, яка отримала гроші від своїх прихильників, і держава, яка знає, що за рахунок цього внеску буде зроблено набагато більше хороших справ, ніж це міг би зробити держапарат, отримавши такі кошти у вигляді податкового внеску», — каже Солонтай. Будь-яка інша фінансово-технічна допомога, підкреслює експерт, і з ЄС, і з ООН, і з Російської Федерації, має становити значно меншу долю.
